Час великої гри. Фантоми 2079 року - Щербак Юрий Николаевич - Страница 68
- Предыдущая
- 68/108
- Следующая
Завдяки розгалуженим бізнесовим і політичним зв'язкам Богошитська стала одним з найпоінформованіших агентів ДерВару а завдяки дозволу (ба, навіть проханню) Ю. Ю. Мережка висловлювати будь–які антидержавні погляди (тобто говорити правду, на яку в цій країні мало хто зважувався) вона зажила неабиякої популярності в національно–революційних і ліберально–дисидентських колах Києва.
Доля подарувала їй зустріч з Василем Капраном (Волею), на той час одним з очільників НАРЕВ. Бажаючи купити конспіративну квартиру для зустрічей націонал–революціонерів, Капран звернувся до Богошитської. Події відбувалися в 2075 році, коли Капран, якому заледве виповнилося двадцять три роки і який вже вважався запеклим, невиправним ворогом гетьмана і його держави, остовпів, побачивши Ерну і вже в першій порожній квартирі на вулиці Пролетарській повзав біля її колін, забувши назавжди про Лесю — мрійливу однокласницю з Рівного, з якою ледве обмінявся цнотливим поцілунком… Ерна Богошитська пережила також щось подібне до душотрусу: вперше в її житті на неї звернув увагу чоловік молодий, навіть молодший за неї. Гарний, сповнений сил, овіяний славою революціонера.
З насолодою дивився Ю. Ю. Мережко записи Ерниних злягань, віддавань і нестримних, з зойками та лясканням гарапника, трахань з молодим бунтівником, сексуальна енергія якого становила значну небезпеку для держави: якщо її сублімувати в політичну дію, існуючий режим навряд чи вдасться врятувати. І ще одна істина відкрилася старому поліцеймейстеру: спостерігаючи збоку за любовними фортелями своєї агентки, якій присвоїв псевдо «Труппенфюрер», відчув огиду до брудної розпусниці і щось схоже на жаль до Василя Капрана. Доручив «вести» Богошитську одному з молодих перспективних офіцерів ДерВару на прізвище Чаленко. Власне, з подачі Чаленка Ерна Еріхівна, граючи на честолюбстві Капрана, вміло розпалювала його нехіть до старого керівництва НАРЕВ: посилилася гризня, зростали взаємна недовіра, звинувачення в приналежності до гетьманської агентури — і Василь Капран вийшов з НАРЕВ, організувавши ЛУК, де став єдиноосібним лідером. Його колег по організації націонал–революціонерів заарештували й вислали на каторжні роботи з сортування радіоактивних відходів на Чорнобильській АЕС.
Бізнес Богошитської процвітав: кожну квартиру що вона продавала VIP–персонам (а її офіс спеціалізувався саме на обслуговуванні VIPiB), була обладнана таємними камерами спостереження: елітний будинок на розі Інститутської та Банкової, в якому жив Гайдук, не був винятком. Департамент внутрішнього моніторингу ДерВару очолюваний Чаленком, швидко зростав, вимагаючи збільшення спостерігачів за житлом української еліти.
І тут трапилось неочікуване: влітку 2076 року з екранів ДерВару зникли Василь Капран та його Ліга Устима Кармалюка. Богошитська розгублено доводила Мережку і Чаленкові, що не розуміє, де подівся її коханий, що з ним сталося. Мережко, як людина потрійно підлої мудрості, не повірив «Труппенфюреру» — і мав рацію. Богошитська інтуїтивно зрозуміла, що режим Махуна ось–ось розвалиться, що при цьому її також не пощадять і що її коханий Василь буде знищений — тож, передбачивши хід історичних подій, до яких наближалася козацько–гетьманська держава, на кордонах якої вже нависала Чорна Орда, зробила все, щоб врятувати і себе, і свого улюбленого революціонера. Вона порадила Капрану пірнути, поки не пізно, в глибоке підпілля й купила йому нічим не прикметний будинок у Бучі, перервавши тимчасово з провідником ЛУК всі зв'язки. Щоправда, він міг знайти всі новини з життя процвітаючої ріелторки на сайті її офісу «Ерна» й подеколи подавати знаки свого існування, висилаючи на сайт зашифровані сигнали.
Мережко, який у червні 2077 року дістав страшного прочухана від гетьмана за невміння покласти край зухвалій діяльності ЛУК та Василя Капрана, лютував, вимагаючи від Ерни інформації про її коханого, але вона стояла на своєму: нічого, мовляв, не знаю, ніяких контактів з ним не маю і думати про нього забула.
Не забула.
Тим паче, що дійшли до неї чутки про прихильність Василя до однієї юної революціонерки, бойової подруги підпільника, — і ця звістка завдала жахливих душевних терзань Ерні Еріхівні, художня уява якої малювала содомістські картини гріховних утіх її коханого, від чого гормони ревнощів й ненависті спалювали кров чорнявої ріелтерки. Спробувала була знайти забуття в обіймах Чаленка, але те, що відбувалося між начальником департаменту ДерВару та його агенткою, навіть і траханням не можна було назвати, а — легким бряжчанням. Тільки вправи з гарапником приносили щемке задоволення. І все ж таки зближення Богошитської та Чаленка мало той позитивний результат, що Ерна Еріхівна переконала поліцейського полковника не заарештовувати Василя Капрана (Волю), на слід якого натрапили дерварівські нишпорки: благала Чаленка подумати про майбутнє.
Звичайно, молодий полум'яний революціонер Воля нічого не підозрював, перебуваючи в інших, патетичних вимірах, щиро віддаючи життя на боротьбу з тиранією: не здогадувався про роль Ерни Еріхівни, не розумів природу провалів, що переслідували конспіраторів, не міг уявити, з якою насолодою старші офіцери корпусу жандармів спостерігають у спеціальному моніторинговому центрі по вул. Володимирській, 37 за сексуальними втіхами агентки і повстанця. Тому не можна було погодитись з безпідставними твердженнями деяких недоброзичливців про те, що буцімто Воля був завербований у 2075 році ДерВаром і став платним агентом таємної української поліції. Національно–визвольна риторика Василя Волі подобалась багатьом чинам поліції, а широка підтримка молоддю його закликів і вимог примушувала задуматись над майбутнім і не віддавати лідера ЛУК в лапи Крейди, в щурячі підвали ГЕПРУ.
У період вимушеної розлуки Богошитської з Василем Волею Чаленко познайомив багату і владну ріелторку з представником нового класу політичних медуз–слизовиків. Наприкінці червня 2077 року до офісу «Ерна» завітала дивна істота в білому балахоні, яка назвалася Гобом. Незнайомий приніс з собою запах підвалу й виявився представником групускули Біле братство, яке хотіло купити десь на околиці Києва старий, напівзруйнований — а тому дешевий — будинок з підземеллями. Ерну вразили ящіркова, стареча шкіра Гоба й рання сивина, незважаючи на молоді літа пришельця. Переборовши природне почуття відрази до цього юного старця, Богошитська вирішила додати це створіння до своєї сексуальної колекції, бо Чаленко виявився повним імпотентом, а Мережко від певного часу гидував ріелтеркою. На квартирі, де не було камер спостереження, відбулося злиття Ерни Еріхівни з таємним світом слизовиків, про яких раніше нічого не чула. Гоб виявився дуже тендітним створінням, бо під час процесу освоєння певних територій тіла Богошитської двічі втрачав свідомість, — так що блюзнірством було б назвати цей процес «траханням»: отямившись, Гоб пояснив, що найкращим способом сексу є безконтактний «лотос» — коли коханці, незалежно від статі, лежать поряд на відстані долоні й випромінюють особливі хвилі блаженства, які через певний час — вісім–десять годин — повністю огортають тіла теплом вищого щастя. Правда, при цьому треба спожити наркотик галуїн. Як людина заклопотана, Богошитська не могла собі дозволити таку тривалу розкіщбо весь її бізнес опинився б під загрозою; а як представниця сатанинського племені, вона не вживала наркотиків, бо найбільшим наркотиком для неї був усе ж таки старий, традиційний, ще від Єви успадкований, контактний спосіб гріховних утіх.
Але їй було цікаво вислуховувати Гоба, який відкрив перед нею цілий потаємний, конспіративний, підземний світ групускул. Вперше від Гоба вона почула про катакомбне існування слизовиків КОМАН, які порівнювали себе з першими громадами християн, переслідуваних жорстокою державою. Гоб змалював Ерні, сидячи в неї на колінах (запах підвалу не вдалося знищити навіть найліпшими шампунями з ванної кімнати Богошитської), світлі обрії майбутнього, коли впадуть державні в'язниці й всі групи, групускули, комуни й громади заживуть вільно й щасливо. Серед невиразно ейфоричного, після прийняття чергової дози галуїна, белькотіння Гоба про перемогу групускулізму–слизовництва досвідчене вухо агентки ДерВару (Ерна Еріхівна пройшла таємний піврічний курс ППС — «політичний провокатор–стукач», — отримавши звання капітана держбезпеки) вловило щось неймовірно нове, нечувано тривожне: слизовики Білого братства з теренів Чорної Орди передали київським побратимам звістку про підготовку армади до наступу на Україну й називали навіть дату вторгнення — 1 серпня 2077 року.
- Предыдущая
- 68/108
- Следующая
