Час великої гри. Фантоми 2079 року - Щербак Юрий Николаевич - Страница 69
- Предыдущая
- 69/108
- Следующая
Богошитська одразу ж, у червні 2077–го, кинулася, ігноруючи Чаленка, до Мережка. Старий курдупель, обмацавши Ерну своїм блакитним поглядом (рук не розпускав), ніяк не прокоментував цю жахливу новину лишень порекомендував Ерні тримати язик за зубами й подумати, як реструктуризувати її ріелтерський бізнес. Вона, не розуміючи цього таємничого фінансового терміна, одразу своїм візійно–мистецьким нутром збагнула, що насувається катастрофа, яка або знищить її маленьке існування, або дасть якийсь новий, небачений шанс. Богошитська негайно, за тиждень, продала свій розлогий і прибутковий бізнес, залишивши за собою приміський будинок у Кончі та три таємні квартири, а виручені гроші, за порадою Мережка, поклала на рахунок «ROSUKRHELLENIC BANK», відділення на Кіпрі.
Через два роки після описуваних подій, а саме 12 квітня 2079 року державний секретар, голова канцелярії президента України–Руси, член спілки художників–сюрреалістів України–Руси, заслужений діяч культури України–Руси, почесна громадянка Києва, голова АУРА — асоціації українських революціонерів–автономістів, почесний професор і доктор політології Університету слов'янської дружби імені Столипіна Ерна Еріхівна Богошитська здійснювала ранковий заплив у басейні, змінюючи через кожні сто метрів стиль плавби — від кролю до батерфляю; найліпше почувалася, коли пливла на спині: ноги, наче потужні двигуни, штовхали тіло, а диханню не заважала вода, тож можна було подумати про велике. Тобто про те, як стати королевою краси. Чи просто королевою України.
Ерна Еріхівна влаштувала басейн у переобладнаній глядацькій залі київської філармонії, що стала резиденцією першого президента України–Руси Василя Волі. Звичайно, залишилися білі колони, які прикрашали цю залу й навіть сліпучі труби органа, але там, де колись розміщувались глядачі й оркестранти, тепер плюскотіла вода, очищена озоном (довелося прибудувати невеличку станцію для збагачення води киснем) й від того — блакитно–пестлива, дружня, а не якась болотяно–зеленкувата, пропахчена хлором рідина, що постачалася конторою Шморгуна в розвідні водопроводні мережі міста.
Звучала легка музика юного Моцарта, сприяючи створенню доброї аури навколо високоповажної державної плавчині. Величний рух її хирлявого тіла був сповільнений з'явою на пластиковому борту басейну істоти в білому бруднуватому балахоні — Гоба.
Гоба відпустили з в'язниці РОК, але приставили агентів стеження, щоб з'ясувати всі зв'язки координатора групускул сьомого кола пекла.
— Пані Ерно! Пані Ерно! — ніжним тенором покликав він, відволікаючи її від ранкових найпотаємніших мрій і розрахунків. Богошитська підпливла до бортика і невдоволено кинула:
— Що тобі?
На ній був золотавий купальник фірми «Готтекс» — з тих, що при–значалися для українських учасниць всесвітнього конкурсу краси 2078 року «Міс Глобал», який мав відбутися в Каракасі й не відбувся з відомих причин. На голові Богошитської, щоб не порушити платинової зачіски, красувалося золотаве непромокаюче пластикове шапо, схоже на величезний качан капусти. Чорний зизуватий погляд другої людини в державі лякав Гоба.
— Кажи вже, — нетерпляче збурунила вона ногами воду позаду себе.
— Сьогодні вночі, — прошепотів він, — відбувся надзвичайний з'їзд комуністів–анархістів у зв'язку з загибеллю слизовиків на Банковій. Прийнято рішення головними винуватцями трагедії проголосити генерала Гайдука та його дружину Олю Гудиму Оголосити їм смертний вирок та вічну анафему яку повторювати під час кожного зібрання слизовиків.
— Це все?
— Ні. Також прийняли рішення підтримати президента Волю на виборах.
— Це рішення КОМАН?
— Ні. Його підтримало також Біле братство. Але ми вимагаємо надати нам право голосу.
— Хорошя–я дитина. Візьми у Шя–я-міля свою пайку — вона задоволено відпливла до центру басейну щоб не чути смороду Гоба, дивуючись, як могла мати справу з ним, і картаючи себе за надмірну наївність і допитливість.
Шаміль був начальником охорони Богошитської й розподіляв дози галуїна серед слизовиків.
62
10 квітня 2079 року в мексиканському місті Веракрус — головній військово–морській базі Мексики на Затоці в Карибському морі (Fuerza Naval del Golfo) — відбулася важлива зустріч. Троє людей, супроводжуваних двома десятками охоронців, зійшлися у фортеці Сан Хуан де Улуа, яка, наче хвилеріз, виходила своїми похмурими бастіонами в море. Хоч і стояла тепла погода (температура повітря +21°С), вирішили не сидіти на відкритому повітрі. В патіо біля другого бастіону під захистом міцного муру була встановлена спеціальна розбірна конструкція з куленепробивного скла — невеличкий зал для зустрічі й обіду важливих персон, — бо, за мексиканською традицією, ділова зустріч була невіддільна від обіду що міг тривати від шести до дванадцяти годин. На жаль, історичні обставини не сприяли довгим зустрічам з розлогими розмовами про жінок, дітей, братів, сестер і племінників, з нескінченними тостами й оповіданнями з життя, з анекдотами, притчами, з журливими піснями у виконанні мар'яччо — найкращих співочих бригад на атлантичному узбережжі, якими так славився колись Веракрус.
Пострахом для цього колись безтурботного, веселого, співучо–танцюючого, сповненого сміху міста стали північноамериканські дрони — непілотовані літальні апарати (НЛА), які, прикриваючись темрявою, що панувала в цих колись сонячних місцях, вишукували і безжально винищували керівників мексиканського народного наркоповстання проти клятих імперіалістів–грінго. Дрони полювали на ціль номер один — самопроголошеного президента Мексики, наркобарона Хосе Сапатерро. Після великих успіхів повстання у червні–липні 2077 року коли революційна наркоармія Сапатерро відбила в янкі віковічні мексиканські землі в штатах Каліфорнія, Техас та Нью–Мексико, злам настав у серпні, особливо після Великого Спалаху 15 серпня: янкі знову захопили всі визволені повстанцями території й, перейшовши Ріо–Гранде, вдерлися до штату Чіауа, оволодівши містом С'юдад–Хуарес — штаб–квартирою Сапатерро, — й пограбували золотий запас наркобарона.
Під час Великої Темряви активних бойових дій не велося, але янкі застосували нову тактику почали систематичне винищення за допомогою дронів командирів і комісарів наркоармії й активно підтримали новий, створений на їхні гроші, національно–визвольний антинаркотичний фронт Мексики — смертельного ворога Сапатерро. Фронт захопив столицю країни Мехіко і низку тихоокеанських провінцій, оголосивши перемир'я з Вашингтоном. Правда, до складу Конфедерації держав Північної Америки Мексику так і не повернули. Щоб принизити нарковождя, янкі провели швидкий і неправий суд над його братом Порфіріо Сапатерро — вбивцею президента Ендрю Ван Лі — й засудили його до страти, але не на електричному стільці, а через внутрішньовенне введення смертельної дози колумбійських наркотиків.
До скляної, куленепробивної споруди, прикритої згори червоним тентом з білими написами Coca?Cola, увійшли троє панів: двоє мексиканців у камуфляжній уніформі з чотирма зеленими зірками на рукавах — знаками генералів мексиканської народно–визвольної наркоармії, і один іноземець у чорному в білу смужку двобортному костюмі нью–йоркських біржевих маклерів зразка 1940 року.
Хосе Сапатерро — худий, зі змореним видом мексиканець, схожий на індіанського бідного селянина, — запропонував сісти за круглий стіл й почастував гостя кубинською сигарою. Його супутник — комісар та ідейний натхненник визвольного наркоруху старий аргентинський марксист–ленінець Владімір Адольфо Ернандес — від сигари відмовився; гість мовчки розминав пальцями коричневе тверде тіло сигари й обрізав кінчик за допомогою спеціального кільцеподібного різака. Сапатерро перервав мовчання.
— Вітаю дорогого друга, — і клацнув запальничкою, подавши вогонь гостю — невисокому на зріст, лисому й хитроокому пану у вишиваній сорочці.
— Сеньйоре Іване Крейдо, — похилив Сапатерро голову на знак поваги, — я дуже радий, що ви змогли приїхати, незважаючи на тяжкі обставини. Ми високо цінуємо ваш учинок, що свідчить про міцний духовний зв'язок між народами Мексики та Українії. На жаль, маємо дуже обмежений час — усього дві години, за який треба обговорити важливі речі. Я змушений повернутися до Халапи. Тому прошу — підходьте до сусіднього столу беріть їжу й напої, сідайте й починайте їсти. Вибачте, але офіціантів не буде. Чим менше свідків, тим надійніше, — всміхнувся він, що траплялося з Сапатерро нечасто.
- Предыдущая
- 69/108
- Следующая
