Чорна бузина (CИ) - Шаграй Наталья Миколаївна "Шаграй" - Страница 16

• Предыдущая
• 16/23
• Следующая

Проведи пані звідки. – Тут дана пані і до мене повернулась.

Ти – І вона тикнула на мене пальцем. – Ти…- видно повітря їх не вистачало – Шалава , спиш з вбивцею і думаєш Господь вас простить , а мою дитину звів з світу.

Досить. – Прошипіла я. – Що за балаган? – Пані, різким рухом кинулась до мене, Іван таки зумів справитись з собою і кинувся їх навперейми .

Сучка, ти з ним, горіти вам в пеклі обом, будь ти проклята. Не смій мене чіпати. – Це вона вже кричала Іванові.

Отже так. Якщо ви в цю ж мить не вгамуєтесь і спокійно не покинете готель, я вас звідси з на привселюдну радість з поліцією виведу. Ясно?

Не смій мені погрожувати, погань ти така. Ти…ти

Іван виведи їх негайно. – Прошипіла я і запанувала тиша на мить. Чоловік, що мовчав, підійшов до неї взяв її під руку, та вона і до нього всіляким недрукованими словами обзивалась і повів за собою. Іван з ще одним охоронцем пішли слідом, її крики ще гулко лунали з холу готелю. На Соломатіна було страшно дивитись . Я пройшла до бару і налила йому коньяк.

Пий. – Він не зробив ніякої спроби взяти бокал. Я взяла його за руку і посадила на диван.

Дім, бери бокал і пий. Все буде добре. – Бокал він взяв.

Вона сказала правду. – Сказав і випив.

Ну, не знаю. Я зазвичай не дуже хороша людина, але щоб сучка і…

Я вбив її дочку. – Я сіла біля нього не знаючи , як себе вести і що сказати, щоб не стало ще гірше.

Дім, я знаю, що твоя дружина закінчила життя самогубством.

Ти нічого не знаєш. – Заволав він, я здригнулась від несподіванки. – Це моя вина. – Додав більш спокійніше.

Соломатін, якщо тобі і далі хочеться ятрити душу, можеш наздогнати оту люб’язну жінку, вона це робить більш професійно. – Зло відповіла я йому. – Захотілось взяти вину за весь світ? В чому твоя вина?

Я з нею одружився. Я видно не створений для сім’ї . Я хотів її. Вона була така молода і вродлива , я як дурень радів, а їй зі мною було пекло. Я її знайшов в ванній в червоній від крові воді.

Мені жаль.

Я хочу залишитись один. – Прохрипів він.

Діма…

Я сказав залиш мене . – Рявкнув він і я вийшла. Мої руки ледь тремтіли. Чорт, ніякої нервової системи так не вистачить. Я зробила глибокий вдих, видих і пішла до ресторану.

Іванка зроби мені будь ласка зеленого чаю. – Попросила я офіціантки і сіла за столик. Я сиділа за чашкою гарячого, духмяного чаю і намагалась привести думки до ладу. Думки скакали,як тиск у гіпертоніка. Персонал мучила дика цікавість, що відбувається, мене давив набір емоцій з шаленої суміші злості і жалю. Я потерла лоба, оце так мене заносить. Всі мої емоції жили рівненько , а тепер просто в розриві. Це якось було і для мене вкрай незвично і немилосердно мене сердило. Це все затягувало, як у воронку і мої бісові почуття вийшли з під контролю.

Ганно Василівно! – До мене знову підійшла Іванна, до вас Наталія Віталіївна.

Запрошуй її сюди. – Наталію Віталіївну я зустріла з посмішкою, взяла собі ще чашку кави і день робочий розпочався. Соломатіна я побачила ближче до вечора. Я підняла голову від договору, який намагалась вичитати, він виглядав знервовано і якось сердито.

Що в нас нового? – Запитав він.

Поставку продуктів здійснено вчасно, дійшли домовленості з постачальником текстилю про відстрочення платежу, провели поселення для групи на тренінг з Києва. На сьогодні у нас всього три вільних номери. Провела зустріч по сайту, можемо продемонструвати зміни.

А щодо зустрічі з туристичним агентством?

Зустріч завтра на території готелю, покажемо готель. З видавництва сьогодні привезли ще сувенірну продукцію. До речі договір у мене ще договір , який ви маєте погодити. – Я протягнула йому договір. – Він забрав, його руки ледь тремтіли, я сковтнула і зусиллям волі посміхнулась йому.

Я….я приношу вибачення за ранкову сцену. – Я дивилась на нього, він якось стушувався . Я потерла рукою лице. Дуже хотілось знати, чому він вважає себе таким винним, та навряд чи він готовий про це говорити. – Я не знав, що вони сюди приїдуть. – Важко видихнув він.

І часто так?

Буває. – Йому страшенно незручно було про це говорити – І я не хочу більше до цієї теми повертатись. Де договори по туристичних агентствах? – І розмову він швидко звернув .

У вас на столі.

Тільки виїхавши за декілька кілометрів від готелю я розплакалась.

Це не кохання. Це якесь збочення. – Крізь сльози я говорила до себе. – Годі уже з мене. Ну не хоче він мене, то чого ж на цьому і не заспокоїтись, і не дати спокійно жити і собі і йому? Ну як підліток , яким керують гормони. Все немає кохання, я його собі вигадала. Хоча з другої сторони – ця фантастична емоція повинна пробуджувати найкраще в людині. В мене ж воно поки що пробуджує бажання добренько потрусити Соломатіна. Все . Все в мене більше не лізе. – На дорогу раптом вибігла косуля в місячному сяйві її було досить добре видно і я вийшла з машини остудити гарячу голову. Спочатку я побачила очі, що світяться в темноті, а потім щось таке з короткими передніми ногами і тонким хвостиком. Тварина помінявши траєкторію чкурнула в кущі.

Здорово. – Видихнула я. – Тепер ще й чукакабра ввижається. – Тварина таки залишила слід в моїй душі і деякий час я продовжувала стояти біля машини поки з-за рогу не появилась машина і біля мене не загальмував Юрій, представник органів поліції.

Добрий вечір Ганно! Щось трапилося?

Добрий вечір. Ум…ум..якщо я тобі скажу, що тільки бачила істоту схожу на чукакабру , ти мене відправиш на аналіз наркоти в організмі?

Є. – Випад в осадок Юрко. – А ти бачила чукакабру?

Я бачила, щось дивне. Мій мозок каже, що то облізлий лис, так як наукою не доведено існування чупакабри. Але мої очі кажуть, що це була тваринка на коротких передніх ногах і щось не так у неї з мордою було і тоненький хвіст, майже як у криси. – Юрій почухав потилицю.

Біс його знає. Приходять повідомлення про кролів мертвих і кіз. Тільки в нашому районі таких випадків не було.

Ок. Будемо вважати, що про відпочинок, мені потрібно задуматись уже.

Може тебе до дому провести?

Змилуйся Юра, ти хочеш, щоб завтра про цю новину увесь район говорив?

Ладно тобі. Точно все гаразд, бо ти якась засмучена.

Все гаразд. Просто життя, а в ньому, як відомо не буває виключно хороших подій. На те воно і життя.

Ну, якщо що , ти ж знаєш я твій боржник.

Юр, не згадуй. Я не дуже хороша людина і всі мої вчинки продиктовані моїми внутрішніми переконаннями . І роблю я відповідно те, що вважаю правильним і вірним.

Якби було побільше таких «не дуже добрих людей» то світ був би кращим.

Добре. – Посміхнулась я. – Гарної тобі ночі.

І тобі, ні чукакабри більше на дорозі.

Тепер ти довго мені будеш це пам’ятати .

Як я можу? – Виразив своє здивування Юрій і слідом додам. – Хіба, що трішки.

Як не дивно, та після чукакабри мою печаль, як рукою зняло і додому я приїхала в на диво спокійному стані.

День був сповнений зустрічами, замовленнями та іншими негараздами. Коли в кабінет зайшла секретар і голосом без інтонацій повідомила,що до мене поліція.

Чому поліція? З якого приводу? – Не давши їй і слова мовити накинувся Соломатін з запитаннями.

Інна, запрошуй. Заодно і дізнаємось. – Соломатін незадоволено на мене подивився та нічого не сказав. А в кабінет зайшов Юрій.

Доброго дня!

І тобі віка, здоров’я. – Відповіла я не розуміючи візиту Юри.

Ганна, ми можемо поговорити? – Юрій красномовно покосився на Соломатіна.

А що сталось? - Вкрай терпеливо запитала я, виражаючи , що можемо говорити при Соломатіну.

Та, тут така історія. – Він зітхнув і сумно подивився ще раз на Соломатіна. – Пам’ятаєш нашу вчорашню зустріч?

Зустріч, я звісно пам’ятаю . Ну, так що сталося?

Здається тобі не привиділось. – Видихнув Юра . У Соломатіна смикнулось око він явно не розумів і вже починав казитись від цього. – У Ярмачуків всіх кролів обезкровила.

Не зрозумів? До чого тут Ганна? – Проричав Соломатін.

• Предыдущая
• 16/23
• Следующая