Чорна бузина (CИ) - Шаграй Наталья Миколаївна "Шаграй" - Страница 17

• Предыдущая
• 17/23
• Следующая

Ганна Василівна вчора, здається чукакабру бачила. – Зніяковіло відповів Юра.

Що бачила? – У Соломатін округлились очі.

Я вчора бачила дивну тварину. - Пояснила я.

І? – Втрачаючи терпіння проричав Дмитро Олексійович.

Може ти поговориш з мисливцями?

Зараз?

Ну, так. Ми під’їхали до готелю. – Пояснив Юрій.

Дмитро Олексійович? – Запитливо перевела я на нього погляд.

Запрошуй їх сюди.

Дмитро Олексійович, ми б не хотіли вам заважати. – Спробувала я заперечити.

Яке там заважати. Почути про чупакабру з уст очевидця..Ні за що не пропущу.

Запрошуй. – Перевела я погляд на Юру. Юрій миттю вискочив з кабінету.

Ганна Василівно! То ви дійсно бачили чупакабру?

Дмитро Олексійович, я бачила дивну тварину і прокоментувала це не подумавши, словами «чупакабара ввижається», а результат ви самі бачите. – Засмучено пробурмотіла я, та він здається ситуацією насолоджувався. В кабінет повернуся Юрій, а з ним два незнайомих мені чоловіки, і наш лісничий, сухенький та ще досить хвацький дідусь Дмитро Петрович.

Що порушниця спокою, ти вже й чупакабру бачиш. – Замість вітання незадоволено прошипів він, а я тяжко зітхнула і почала історію заново. Всі приставали з питаннями і уточненнями.

Не має в моєму лісі чупакабри. – Наполягав Дмитро Петрович. – Я вже 30 років по ньому ходжу, там навіть нічого дивного не має.

А сліди біля річки? – Підкинув один мисливець.

Лисячі. – Відрубав Дмитро Петрович.

На двох лапах? – Я переглянулась з Соломатіним. Дивно я думала він буде сердитись, що його відволікають усілякими нісенітницями, та він здається розважався.

Так, давайте перенесемо полеміку в інший час і місце, мені все таки працювати потрібно. – Зупинила я подальшу захопливу розмову про сліди.

Добре. Ганно, дякую. Сполохався Юра.

Ну, яка чупакабра Ганно? Всі з розумі з цією чупакаброю посходили. – Не відмовив собі на мене пошипіти Дмитро Петрович.

А кролі? – Вклинився Юрій.

Ветеринарам відвези , нехай аналізи зроблять.

Я рада, що допомогла все вирішити. – Прошипіла вже я.

Та, не злись ти. Це Юркові перш, ніж людей баламутити потрібно факти перевіряти. – Суворо додав Дмитро Петрович, вже на самому порозі.

А у вас весело. – Заговорив Соломатін, коли вся чесна компанія відбула. – І часто вам чупакабра ввижається? І ви скопом обговорюєте ваші видіння?Чи бувають виключення?

Дмитро Олексійович, з чупакаброю був перший раз. І так, питання вирішуються скопом.

Ладно, дійсно, не злись. Пішли пообідаємо. Шеф-повар у нас таки талановитий. Він навіть пироги з грибами робить так, що готовий з тарілкою з’їсти.

Я хотіла ще попрацювати.

Потім допрацюєш. – Не став він мене слухати і відкрив двері. Я пішла слідом за ним. І в дверях ресторану зіткнулась з Женькою. Він жадібно на мене дивився не менш за мене ошелешений зустріччю.

Ганно, ми йдемо? – Якось здалеку я почула голос Соломатіна. І Женька кинувшись до мене заключив мене в обійми, чим привів в ступор не тільки мене, а й Соломатіна з офіціанткою.

Ганно! Ганно. – Тискав мене і приговорював Женька. – Яка ж ти красива.

І тобі Женя привіт! – Нарешті спромоглася я хоч щось виговорити.

Євген! Нас чекають. – Покликали його і він нарешті відірвався від мене.

Я в готелі зупинився. У нас зараз зустріч. Не зможу зараз з тобою залишитись. А ти де ? Я хочу з тобою побачитись?

Я тут працюю.

Справді?

Тоді побачимось після зустрічі? – І він побіг доганяти свою групу.

Хто це? – Тут же накинувся Соломатін з питанням.

Це мій давній….друг. – Після паузи визначила я, не знаючи до доречне це слово, до хлопця за якого я колись мріяла вийти заміж.

І що ж цей друг хоче?

Напевне не сподівався мене тут побачити і просто хоче поговорити.

А він завжди так обіймається з другом?

Таня гарбузового супу і яблучного пирога з чаєм. – Зробила я замовлення, офіціантці я вже довгий час уявляла себе стовпом.

А мені печеню і пиріг з грибами. – Зробив замовлення Соломатін і повернувся до того знову до питань.

Давно ви дружите?

Дружимо ми з дитинства. Наші батьки ще давні друзі, то ж ми знайомі з пологового будинку. Навіть фотографія є, як наші батьки стоять з двома замотаними пакунками. – Зустріч і мене вибила з колії, а допит вчинений Соломатіним робив моє становище зовсім незатишним.

А чим твій друг займається?

Працює в рекламному бізнесі.

Творча особистість . – З долею сарказму постановив Соломатін.

О, так. Виключно за його талант читати вірші , я мріяла вийти заміж. – У Соломатіна смикнулось око. Дзвінок мого телефону відволік від споглядання витягнутою фізіономії останнього.

Слухаю Катерино.

Ганно Василівно у нас податкова міліція. – Перелякано пискнула вона.

Що? Де юрист?

Іде з санстанції.

Я буду за півгодини.

Що сталося? – Запитав Соломатін.

У нас в готелі податкова міліція. – На ходу сказала я.

Я з тобою. Поїдемо на моїй машині. – Соломатін швиденько мене догнав. По дорозі я обдзвонила і юриста і начальника служби безпеки, але вияснити по якій причині вони у нас залишилось загадкою. Доїхали ми дійсно швидко. В готелі спостерігалась певний розбрід серед персоналу, воно і зрозуміло. І хоча адміністративне крило було відокремлено мене зустрів охоронець.

В бухгалтерії забирають документи

Так? – Я пройшла до бухгалтерії . Під кабінетом головного бухгалтера мене зустрів молодик з автоматом.

Я директор компанії. Дозволите зайти?

Не положено.

А ви в керівництва все таки запитайте. – Лагідно порадила я.

Поки ми не проведемо обшук ніхто не зайде і не вийде з кабінету. – Я похитала головою на такі слова.

Саша дай планшет. – Охоронець простягнув мені планшет. Я пару разів поводила по планшету рукою і повернула екраном до молодого чоловіка де він побачив себе , провела ще раз де показало кабінет головного бухгалтера.

Відео уже в інтернеті, в поліції, в прокуратури в адміністрації та на телебаченні. То може якось поговоримо з вашим керівництвом? - Молодик зблід, і пробурмотів щось в рацію. З якою я почула відповідь про те, що хай я там і…..далі нецензурні слова і такі що я воліла б пропустити повз вуха. Програміст у мене таки молодчик. І дзвінки грянули громом, з’явилась реакція суспільства. Хлопцям в масках також дзвонили і вони забралися жвавенько , так і залишивши ящики з документами.

Передайте начальству, що воліла б їх чути особисто. – На тому ми і розійшлися. Соломатін спостерігав мовчки, а я зайшла в бухгалтерію де перелякана Тетяна Миколаївна намагалась руками, що трусять накапати корвалолу не менш блідій Інні Анатолівні. Я обвела поглядом вчинений розгардіяш.

Ніхто не постраждав? Інна Анатолівна ти як?

Налякали гади. Лицем на землю. Коли вони вже вгомоняться?

Нічого , нічого . Треба пам’ятати, що у нас все для людей. Так, що там з причиною візиту?

Заявили, що підозрюють в приховуванні податків.

Ну, в цьому, вони підозрюють,як тільки підприємець реєструється.

Щось більш суттєвіше є?

Закрили нашого контрагента і відповідно влаштували маски –шоу. – Опановуючи себе говорив головний бухгалтер. Я перевела погляд на Соломатіна.

Дмитро Олексійович, сьогодні я на роботу повернутися не зможу. Вам дякую за підтримку, але мені треба дещо з чим розібратися.

Можна тебе на пару слів? – І ми вийшли з кабінету.

Ти впевнена, що тобі не потрібна моя допомога? – В його голосі були всі відтінки люті, а в очах щось темне і невідоме.

Так. Я наберу пізніше. – І він пішов. А я повернулася до розгромленого кабінету бухгалтерії. Нарешті відповіла на дзвінки.

Ти, що влаштувала? – Першому по щасливилося дозвонитись мерові.

І вам доброго дня.

Ти хоч уявляєш, що тепер буде? – Продовжував репетувати він.

Петро Семенович, я точно знаю, що я зараз почуваю, то ж мою уяву краще не чіпати.

Не гарячкуй. Приїзди до мене , розберемось. З Києва вже дзвонили і з телебачення – З відчаєм додав він.

• Предыдущая
• 17/23
• Следующая