Покров - Дашвар Люко - Страница 69

• Предыдущая
• 69/89
• Следующая

— Ще не зустрів таку прекрасну, як ви, матінко…

Так і не побачила Кітті синової дружини, померла

в 1895 році. Герман власноруч спроектував надгробок на

могилу матінки: розгублений янгол із благанням простя-

гає руки до Бога, наче просить поради, бо не має сил впо-

ратися з життям. Отакою побачив син Кітті.

А оженила Германа стара служниця Ганя. Досить ро-

ків провела в домі Ланських, тож без остраху бубоніла

правду.

— Отак услід за матінкою підете, ніхто сльози не

вронить, — дорікала. — Куди це годиться? Щоби архі-

295

тектор, та ще й граф, без сім’ї, як те злиденне, що не

має і півкопійки на тиждень!

Так мордувалася, аж раз Герман побачив у кабінеті на

своєму робочому столі — священне місце, куди Гані й ди-

хати заборонялося! — бульварний листок зі шлюбними

оголошеннями. Розлютився, ухопив, уже хотів гукнути:

«Ану, ходи, Ганю!» Та наштовхнувся очима на досить

велике оголошення у вигадливій рамочці із завитками.

«“Божевільний поет, містичний анархіст, що ходить

над безоднею, кличе з незвіданого простору ту, яка на-

смілиться з ним рука в руці пройти життєвий шлях і пі-

знати все! Пропозиція серйозна. Київ, 12-те поштове

відділення. Пред’яв нику поштової квитанції № 666”, —

прочитав. Розреготався. — Жах! Який банальний огид-

ний жах!»

Гнів минув. Усівся в крісло, розрівняв листок.

— Краще за жарти фіглярів у шапіто, — пробур-

мотів.

Узявся читати:

«Красуня з очима русалоньки, вся зіткана з нервів

і оригінальності, кличе на свято життя інтелігентно-

го, дуже багатого пана, здатного на яскраві почуття.

Мета — шлюб».

«Зятя шукають у дім пристойного, молодого, освіче-

ного, хай уже і без грошей».

«Панянка, 20 років, тільки-но закінчила гімназію, шу-

кає чоловіка-мільйонера, неодмінно похилого віку, аби не

допустити зради з його боку».

«Унтер-офіцер бажав би оженитися на панянці, яка

має капітал. Весілля за рахунок нареченої».

«Дружину-компаньйонку з капіталом у 5 тисяч шукає

солідний пан 35 років, який відкриває їдальню. Справа

обіцяє великий успіх».

«Брюнет, 30 років, п’ю запоєм, бажаю знайти дружину,

яка намагатиметься вилікувати мене від цієї хвороби».

296

«Кавказець-єврей, 22 роки, енергійний, з історичним

минулим, бажає одружитися з панянкою, не старшою за

себе. Віддамся тільки, якщо покохаю. Грошей не шукаю,

хоч сам їх не маю».

«Немічний холостяк, старий барон знатного роду, кош-

тів для життя не має. Бажає шляхом шлюбу передати

баронський титул будь-якій жінці. Зовнішність, вік, ві-

росповідання та інше не має значення. Потрібен капітал

5—6 тисяч. Може всиновити, вдочерити».

— Ганя страшиться, що я стану немічним графом-хо-

лостяком? — запитав сам себе іронічно, відкинув буль-

варний листок, та знову взяв. Читав.

«Заради Бога! Врятуйте хто може і поки не пізно!

Я грузинка знатного роду, з Кавказу, красуня, мені

18 років, чесна і вихована, освічена, співаю, граю на фор-

тепіано, добре знайома з великосвітською постанов-

кою дому. Зла доля закинула мене в чужі краї, я лишила-

ся без грошей і без надії. Незважаючи на те що я працюю, моє становище все погіршується. Недобрі люди кори с-

туються моєю безпомічністю, експлуатують і спо ку-

шають. Як довго зможу не підкорятися — не знаю!

Врятуйте! Згідна вийти заміж за того, хто забезпе-

чить мені чесне існування і захистить від образ. Мою

адресу можна знайти в конторі газети «Шлюбні ого-

лошення”…»

Архітектор Ланський відкинув листок. Різко підвівся.

Поклав у портмоне дві банкноти по 25 крб, узяв циліндр

і вийшов з апартаментів на Подолі.

Контора «Шлюбних оголошень» винаймала дві кімна-

ти на першому поверсі старого будинку за два кроки від

Хрещатика. В одній, ближчій, за відгородженим дерев’я-

ною стійкою столом скромно вбрана панянка з високо

підібраним волоссям переписувала на один аркуш оголо-

шення відвідувачів. Почула дзвіночок на дверях, відірва-

лася від аркуша, глянула на відвідувача. Герман побачив

297

панянку й закляк: дівчина за столом здалася Ланському

на диво схожою на покійну матінку. Не зовнішністю —

чистим поглядом розгубленого янгола, делікатними ру-

хами, навіть тим, як обережно вона відклала папери,

підвелася, щоби привітати його.

— Контора вже закривається, — і голос дівчини здав-

ся Ланському мелодійним, як у Кітті. — Але я затрима-

юся, щоби прийняти у вас оголошення.

— Я тут в іншій справі, — пан архітектор розхвилю-

вався, знітився. Сам собі здавався старим і не гідним

молодої дівчини, але вже знав: це — його жінка.

— Випадково прочитав оголошення юної грузинки,

яка волає про порятунок, — пояснював схвильовано, ді-

став із портмоне банкноти, поклав перед дівчиною. —

Якщо ці гроші хоч якось допоможуть їй… Буду радий!

— Ви — шляхетна людина, — усміхнулася дівчина,

заходилася шукати адресу грузинської красуні. — Ви

зможете самі передати їй гроші. Вона буде вам надзви-

чайно вдячна.

— Ні! Вибачте, але я довіряю вам! — не дочекався

квитанції, яку дівчина почала виписувати, вискочив на

вулицю. Швидко пішов геть. Відійшов кроків на два-

дцять, зупинився.

Коли дівчина з газети «Шлюбні оголошення» вийшла

з контори, замкнула її, ретельно сховала ключі в кишеню

довгої сукні, попрямувала в бік Печерська, пан архітек-

тор перехрестився подумки, наздогнав дівчину.

— Перепрошую… — мовив напружено. — Дозвольте

представитися. Герман Валеріанович Ланський.

— Пелагея Дмитрівна Кононенко, — дівчина знітила-

ся, та трималася з гідністю.

— Дозвольте провести вас, Пелагеє Дмитрівно.

— Це неможливо! — щиро захвилювалася. — Незна-

йомий чоловік не може складати компанію незаміж-

ній дівчині.

298

Йому було — 47. Небагатій міщанці Пелагеї з далекої

від центру Лук’янівки — 19. Тихо і без урочистостей

вони повінчалися за місяць, бо увесь цей місяць Герман

повторював Пелагеї тільки одне:

— Ви — моя жінка, Пелагеє Дмитрівно. Я шукав вас

усе життя.

За рік, у 1910-му, Пелагея Ланська народила доньку,

яку нарекли Ольгою.

— Я знаю будинок, де жив Герман Ланський! Там дошка ме-

моріальна біля входу, — Мар’яна розхвилювалася. — Це мій

прапрадід? Чому він так пізно одружився? А прабабця який

слід залишила?

— Розділила долю вашого прапрадіда, була з ним поряд до

смерті, — відповів Стороженко.

— Розкажіть!

— Перепрошую, але наполягаю — давайте повернемося

до ланцюжка, який веде нас… До вас.

• Предыдущая
• 69/89
• Следующая