Выбери любимый жанр

Чорний ліс - Кокотюха Андрій Анатолійович - Страница 37


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

37

Ванда кивнула, але не у відповідь – думала в цей час про своє.

– Як ти дотягнув його до мене, сюди? – спитала нарешті. – Вас ніхто не бачив?

– У мене мотоцикл. Службовий. Така колотнеча почалася, на мене мало хто звертав увагу. Нас, шума, узагалі відтіснили, там працює гестапо, уже підтягнулися есесівці. Станцію очеплено, на ранок можуть початися облави.

– А ти тримаєшся так, ніби нічого не сталося! – гримнула Ванда. – Припхався на мотоциклі сюди!

– Я не знав, де подіти Житеня, аби лишити в безпеці. Він мій друг, пані Мостовська. Піддався настроям Мрувки. Я завжди відмовляв…

– Досить! – вона тупнула босою ногою. – Мрувки вже нема. Гріх так казати, але нашій спільній справі від того стане трохи легше. Хоча він герой, ніде правди діти. Хай заспокоїться його душа. – Ванда перехрестилася. – Житень, як треба, скаже сам за себе, – вона поводилася так, ніби пораненого поруч не було, хоч устигла відзначити його небагатослівність. – І все це не привід, щоб волокти друга сюди, наражаючи на небезпеку мене, конфідента.

– Мотоцикл я лишив на сусідній вулиці, біля кущів. Я не привів за собою хвоста, пані Мостовська.

– Побачимо, – сказала Ванда, хоч і почала розуміти, що даремно визвірилася на Павла. Адже не готова поставити себе на його місце, опинившись у схожій ситуації та приймаючи рішення. – Так чи інакше, довго твого друга в мене лишати неможна. Я охороняти його не зможу. Тебе так само схопляться на службі. Залучати третіх осіб для його порятунку нерозумно, це наблизить провал.

– Що робити?

– Ти мене питаєш? – глузливо запитала вона. – Приволік серед ночі пораненого, аби я далі вирішувала його долю й давала вказівки? Нічого не вийде.

Зараз Ванда кривила душею. Сварячи Круля, вона лиш спускала пару. Усе одно відповідальність не лише за пораненого Збишека Житеня, а й за самого Павла тепер на ній.

– Хочеш знати, що тобі робити? Закінчуй обробляти рану, перев’яжи друга як слід. Потім у погріб, хай перебуде там. Завтра до вечора спробую вивезти його з міста. Більше часу тримати пораненого в себе не зможу.

– Я розумію.

– Нічого ти не розумієш. Інакше не волік би його сюди, – відмахнулася Ванда.

Запала тиша, яку порушувало розмірене цокання годинника. Ступивши ближче, вона придивилася, визначаючи час. Початок четвертої, за годину світатиме. Однаково спати нині вже не доведеться.

А мала ж нагоду трошки відпочити, cholera.

Ранок у міській комендатурі розпочався саме так, як передбачила Ванда.

Усе кругом гуло, бо вбивство не просто офіцера гестапо, а одного з тих, чиє ім’я без перебільшення наводило жах на місцеве населення, стало серйозним викликом. Ще вчора досить було пригрозити комусь, що його справою займеться Юрген Гольц, і з’являлися всі шанси зламати людину без застосування процедури третього ступеня залякування. Хай там як, але зухвалий Мрувка справді зробив корисну справу – якийсь час німці ходитимуть, озираючись. Негатив полягав у тому, що під удар потрапляли поляки й перекласти відповідальність за теракт на українських повстанців не вдасться.

Але все одно для Ванди склалася досить вигідна ситуація. Тепер Ерик Венцель по самі вуха залізе в розслідування й з’ясування, куди ж поведуть сліди. Круль без її вказівок розумів – кінці треба негайно обірвати. А оскільки на акцію пішов сам Мрувка, то ниточка цілком логічно обірветься на керівникові групи. За великим рахунком, вона трималася лише на затятості командира. Тож найближчим часом мала б розбігтися, аби влитися в загони Армії крайової, далі дотримуючись військової дисципліни та виконуючи лише потрібні й узгоджені накази.

Ванда не боялася засвітитися не там, де треба, подзвонивши Венцелю з комендатури на службу. Їх з’єднали, Ерик прогнозовано був зайнятий, тому попросив говорити коротко. Не здивувався, коли коханка поцікавилася нічною пригодою, у комендатурі ж усі про неї говорили. Навпаки, близьке знайомство зі слідчим підвищувало статус Ванди в очах інших і заразом давало привід для пліткування. І Венцель запросто, без задньої думки поділився новиною – другий поляк, той, котрого захопили пораненим, помер під ранок у камері під час допиту: перестаралися. Його б хоч трошки підлікувати, а вони відразу давай третій ступінь, іdioten. Звичайно, по телефону слідчий не розповів Ванді, чи встигли витягнути щось із полоненого перед смертю. Але судячи з тону Венцеля, бранець не встиг нікого виказати.

Вона швидко перейшла на іншого, заради чого й подзвонила. Навмисне трохи поморочила Ерикові голову, щоб наступний етап утілився швидше, аби лиш Ванда відчепилася й дала спокій. Домішавши до голосу якомога більше жалості, вона сказала: родичі з села переказали сумну звістку – тітка хвора. Не так, щоб дуже, але без ліків погано. Легенда була залізною й наперед підготованою: в одному з довколишніх польських сіл справді оселилася якась здолбунівська Вандина рідня, справедливо вважаючи – там, біля землі та лісу, не так голодуватимуть, як містяни. Коли фройляйн Мостовська зголосилася працювати в комендатурі, її слова перевірялися, тож сумнівів щодо сільських родичів не виникало. Вони не знали, що навідування їх – чудова легенда, яку Ванда може використовувати, щоб виїхати зі Здолбунова та зустрітися зі зв’язковими підпілля або навіть із представником інспекторату. Одного разу такі «відвідини» вилилися в пам’ятну зустріч із самим Ведмедиком, але то приємний виняток.

Ванда просила дозволу взяти службову машину. Вона вміла водити, причому краще, ніж мав би думати Ерик, коли коханка просила його трошки повчити її кермувати. Для них цей процес перетворився на розвагу. Венцель тішився з того, який він гарний учитель, адже жінка все хапає на льоту. Ванда ж раділа, бо нав’язала гестапівцю свої правила й він слідував їм без жодних із цього приводу підозр.

Як і прогнозувала вона, Венцель не відмовив, хіба сказав їхати з водієм. На що Ванда цілком справедливо й категорично заперечила:

– Mein lieber, хіба ти не розумієш, що німецька машина з водієм-німцем, у гестапівській формі, даремно лякатиме селян? Ми ж не хочемо їх зараз лякати, правильно? На них треба покладатися, не дражнити даремно. Я швидко повернуся.

– А партизани?

– Ерику, район контролюється. Хто мені загрожує? І потім, навіть якщо партизани – один водій зможе відбитися? Ти ж не даси мені взвод автоматників у супровід, аби я могла відвезти родичам ліки? І ще, мені ж перепустка потрібна. У місті зараз неспокійно, після вчорашнього…

– То вже сама, – сказав Венцель. – Будуть труднощі, пошлися на мене. Але ти працюєш у комендатурі. Чудово знаєш, що і як робиться. Машину тобі дадуть, звернися до господарського управління. Там буде записка, я розпоряджуся. І все, я зайнятий, лібхен.

Ванда поклала трубку на важіль.

Склалося.

Вона так робила вже кілька разів, а отже, гестапівець нічого не запідозрить. Тепер оформити офіційне відрядження на службі. Відвідування родичів не зовсім відрядження, проте слід узяти дозвіл, а вже там зазначити службову необхідність. Зрештою, керівництво не ставило Ванді Мостовський палиць у колеса, бо зв’язок зі слідчим гестапо таки прикривав її від прикрих несподіванок.

Уже по обіді, сідаючи за кермо «мерседеса», однієї з приписаних до гестапівського автопарку машин, зловила себе на думці: отака схема могла застосовуватися задля інших, більш корисних справ. Подібний фокус навряд чи повторить, бо двічі, як відомо, в одну річку не ввійдеш. Подумала так і тут же розізлилася сама на себе – рятує поляка, патріота, свою людину, і дарма, що незнайому. Вивезти пораненого, передати його своїм, зберегти одне життя – немало, коли довкола війна.

Вирулила з дворика під зацікавлені погляди солдатів та унтерів. Напевне ж знають, хто вона, де й ким працює, хто її покровитель, а головне – що вона фольксдойч. Ось причина, чому стрижуть очима. Могли в Райху бачити жінок за кермом, але ж то чистокровні, німецькі аристократки, істинні арійки. Тут же напівкровка не лише може користуватися машиною, бо дістала на те відповідний дозвіл, – ще й кермує вправно, упевнено, хоч виставляй її проти чоловіків на спортивних перегонах.

37
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело