Выбери любимый жанр

Чорний ліс - Кокотюха Андрій Анатолійович - Страница 39


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

39

– Чому ви так вирішили?

– Усе почалося, коли ви загули на весь базар, фройляйн.

– Вам здалося, – сухо відповіла Ванда.

Тепер знизав плечима Юркевич, відвернувся до вікна.

Не повірив.

4

Ліс, район Здолбунова, база радянського партизанського загону «Суворов»

Командир терпіти не міг подібних розмов.

Проте неписані правила, що діяли навіть у лісових умовах, змушували Маневича зважати на слова та вчинки свого ж комісара. Через те розпорядився викликати новоспеченого бійця Зубова до себе в бліндаж, де вже товкся Пахомов. Той наполягав, аби товариш «Манок» викликав також начальника розвідки та особіста. Але комісар завжди на цьому наполягав, незалежно від конкретної ситуації, на присутності всіх взводних, бо питання стосується кожного. Значить, байдужих бути не повинно. І подібну виховну роботу командири повинні проводити кожен зі своїм особовим складом.

– Ну його нахєр, Пахомичу, – примирливо говорив у таких випадках командир, товариські ляскаючи надміру збудженого Пахомова по плечу. – Ти ж знаєш, усі взводні сюди, у мою резиденцію, не влізуть. Накадять, набздять, накашляють, яка в такій обстановці серйозна розмова?

Пахомов часом опирався відвертому побратимству Маневича, та опір ніколи не затягувався. Комісар уже перейшов межу, коли треба було чітко окреслити дистанцію між собою та командиром, наперед домовившись про правила поведінки. Звісно, при людях, на позір, вони демонстрували інші стосунки, ніж ті, справжні, що проявлялися наодинці. Пахомов здогадувався, як сприймає його частина бійців, особливо розвідники, котрим доводиться частіше, ніж решті, відходити далі від загону та кілька днів триматися окремо, щільною притертою групою. Але, попри це, ніхто не дозволяв собі порушити субординацію, навіть коли товариш комісар виходив на люди п’яним.

Так, Пахомов мав ослаблену волю. Проте зовсім не втратив здатність мислити й аналізувати побачене. У нечасті тепер моменти цілковито тверезого просвітлення комісар розумів: саме горілка, точніше самогонка, сприяє тому, що партизани, від командира до рядового бійця, готові сприймати його нормально, ще й з певною повагою ставлячись до його слів та наказів. Їх могли не виконати або, що траплялося частіше, виконати не повною мірою, лише імітуючи діяльність, та посилати подалі комісара, старшого офіцера, заступника командира з політичної та виховної роботи ніхто не думав.

Саме через те, що Пахомов випивав, а часом запивав, до нього ставилися з розумінням. Адже святих у загоні «Суворов» не помічалося. Навпаки, системне й погано приховане пияцтво, на щире переконання комісара, було тут найменшим із гріхів. Якби ж Пахомов не пив, а намагався тримати ввірених йому бійців у рамках військового статуту, напевне нажив би собі більше ворогів. Причому перелік недругів очолив би сам Маневич, і ось тоді комісарові було б непереливки. Він знав про випадки, коли командири, незадоволені призначеними їм комісарами, відбивали в штаб на особисте ім’я Строкача рапорт за рапортом, доводячи – заступники не годяться, перебувають не на своєму місці, з особовим складом роботу не ведуть, дають непотрібні вказівки тощо.

Пахомов навіть знав, як комісара із загону імені Молотова два місяці тому відкликали на Велику Землю й мало не засудили, бо командир, не знайшовши спільної мови, вирішив повісити на заступника провину за провал диверсійної операції, що призвів до людських утрат. Хоч насправді група, яка готувала акцію, у повному складі напилася й дала заскочити себе німецькому патрулю. Усіх розстріляли на місці, крім бійця, що прокинувся раніше й відійшов подалі в кущі до вітру. Офіцер тоді ледь викрутися, історію залагодили швидко, бо копатися в ній нікому не було вигідно. Але певні висновки Пахомов для себе виніс, прагнучи зробити все від нього залежне для налагодження дисципліни в підрозділі – і розуміючи: можливості має вкрай обмежені.

Через те вкотре погодився з командиром, вирішивши, що для виховної роботи досить їх обох та самого порушника. Тим більше, боєць Зубов був не єдиним, і комісар усерйоз налаштувався викликати кожного з тих, хто причетний до скоєння злочинів під час операції в селі Залісся.

Поки Зубова кликали, Маневич звично виставив на грубо збитий зі снарядних ящиків стіл пузату фігурну пляшку зеленого скла, наповнену по вінця. Поруч з’явилися бляшані кухлі, один, із відклепаною ручкою, командир поставив біля себе. Скільки Пахомов знав командира, завжди чув від нього: чоловік без надмірностей, член партії більшовиків із тридцять сьомого року, довіру виправдав, а більшовики – народ узагалі не вибагливий. І товариш комісар перший мав би це знати. Говорив так Маневич до того, що йому однаково, з чого пити. Є ручка на кухлику, нема – без різниці. Головне – аби тара не текла і компанія була підходящою.

– Будемо, Пахомичу, – традиційно сказав командир, щедро хлюпнувши кожному, при цьому потягнув носом: – Первак. Розвідники казали, ніби лиш учора вночі хазяїн цідив із апарата. І бач, яку штуку приперли!

Маневич мав на увазі пляшку. Покрутив, поклацав язиком, простягнув через стіл комісарові:

– Глянь, Пахомичу. Цінна річ.

Командир випив ніби між іншим, наче так належить до розмови. Пахомов, клянучи себе подумки останніми словами й укотре обіцяючи взяти себе в руки та бодай притримати коней, теж перехилив. Самогон обпалив, градусів сімдесят, не менше. Та дуже швидко обшиті грубими дошками земляні стіни стрибати перестали, довкола стало навіть світліше, думки прийшли до ладу.

Командир тим часом уже розкладав із бляшанки шматки тушонки на товсті скибки чорного хліба, розрізав навпіл нечищену свіжу цибулину, відкусив свою частину просто так, без солі, захрумкав. Пахомов спробував закусити, як водиться, але вже вкотре не зміг примусити себе до їжі. Довго й старанно жував невеликий шматочок м’яса, тоді, щоб заковтнути, щедро запив водою з казанка, аж тоді спромігся з’їсти трошки хліба. Узяв пляшку, підніс ближче до очей, для чогось понюхав.

– Чим цінна, Яковичу? Наливати зручно?

– Тю! Глянь на саму місткість – товсте скло, недешева робота! Така пляшка, товаришу комісар, сама по собі дорого коштує! – Маневич теж ковтнув води. – Шумейко, взводний наш, знаєш Шумейка? Та знаєш, знаєш, герой!

– Хто герой?

– Шумейко, не ми з тобою, – командир реготнув. – Так ось, йому, значить, пояснили там, де він брав: пляшка не проста. Це з партії якоїсь там сто разів очищеної, мов бабська сльоза, формової горілки якогось торгівельного дому Бачевських! Кажуть, за Польщі перша монополія на це діло! – Маневич клацнув по горлу пальцем. – Ти придивись, там ще якісь медалі. Горілкам медалі дають, ти бач, як жили…

– Мабуть, добре жили, – бовкнув Пахомов, ставлячи трофейну пляшку посеред столу.

– Хрін зна, як жили, – Маневич знову налив обом, цього разу менше. – Але з такої склотари, товаришу комісар, воно наче смачніше. Хіба ні?

– Не розібрав.

– Так розбирай! – знову реготнув командир. – Воно, знаєш, наче такий ефект… Сама очищає в цьому склі.

– Не буває так, – гойднув головою Пахомов, хоча насправді готовий був у це повірити.

– Буває, – Маневич випив, знову старанно закусив і вже з повним ротом прокричав, відповідаючи на стукіт у двері бліндажа: – Давай його сюди!

Пригнувшись, Дмитро Зубов переступив поріг.

Розгледівши командира й комісара за столом, завмер, ніби міркуючи, як треба зараз себе поставити. Маневич кахикнув чи, точніше, хекнув, вихлопуючи явно щойно випите. Глянув грізно, уперся кулаками в коліна, запитав:

– Чого стоїш, наче бик насцяв? Доповідай, як положено!

Зуб виструнчився, опустив руки вздовж тулуба, виклично виставив уперед неголене підборіддя:

– Товаришу командир, боєць Зубов за вашим наказом прибув.

– Прибув, значить, – Маневич повернувся до Пахомова, відразу втягуючи його в розмову. – Бачте, товаришу комісар, він за наказом прибув. Виконує накази, значить. Дисциплінований боєць. А скажи мені, боєць Зубов, туди твою мать, хто тобі наказував стріляти в людей, коли ходили в село на операцію?

39
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело