Выбери любимый жанр

Старо-світські батюшки та матушки - Нечуй-Левицький Іван Семенович - Страница 26


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

26

– Добридень вам! З неділею будьте здорові! – тихо сказав Моссаковський й поцілував Онисю в руку.

Онися нахилилась і поцілувала його в щоку. Вона почутила, що кров разом кинулась їй в лице, а руки й ноги були холодні, неначе вона держала їх в холодній воді.

– Доброго здоров'я! Спасибі вам! – тихо обізвалась Онися.

Моссаковський поклав паляницю на столі, став і руки склав на поясі. Онися попросила його сісти.

Моссаковський мовчав, і Онися мовчала. Обоє навіть не сміли подивитись одне одному в вічі. Мати стояла за дверима й слухала.

– Правдива чехоня! Не вміє навіть з дівкою побалакати й пожартувати. Мій отець Степан не так поводився зо мною, як був моїм женихом!

Довго молоді сиділи й мовчали. Онися знала, що Моссаковський ладен мовчати й до вечора та дивитись на неї. Вона почувала свою незвичайність і просто заговорила про те, що в їх обох було на душі.

– Ви, Харитоне Петровичу, може, думаєте, що я не піду за вас заміж після того, як ви втратили вільшаницьку парафію? Не думайте так...

– Ні, я... нічого не думаю...– насилу обізвався Моссаковський і сказав правду: він тоді нічого не думав, тільки був ладен дивитись на Онисю хоч і до вечора.

– Я піду за вас заміж, хоч би ви й зостались дяком в Карапишах,– сміливо сказала Онися.

– Спасибі вам, Онисіє Степанівно! Які ви добрі! – обізвався Моссаковський.

Мати за дверима так крутнула головою, що намітка на її плечах настовбурчилась вище од голови.

В Моссаковського лице ніби засяло, очі заблищали. Він був ладен кинутись Онисі в ноги, але... й очима не поворушив.

– Я піду за вас заміж, хоч би мій панотець і паніматка не пристали на те,– знов сказала Онися й при тих словах скочила з місця й пересіла на стілець, котрий стояв коло Моссаковського; Моссаковський не видержав, вхопив її руку й поцілував. Онися цмокнула його в щоку.

Мати, почувши цмокання, сіпнула дверима й вскочила в хату. Молоді сиділи, спустивши очі додолу. В Прокоповички очі горіли як жар. Вона аж зблідла на виду.

– Оце гарно! Їй-богу, гарно! Я не хочу, щоб ти, панно, до весілля цмокалась з паничами.

– Їй-богу, я ні в чому не винен,– тихо промовив Моссаковський, схопившись з стільця й цілуючи Прокоповичку в руку.

Прокоповичка не знала, що робити, крутнулась по світлиці сюди-туди, аж намітка на їй затряслася, вискочила в садок і побігла в пасіку.

– Ваша паніматка на мене чогось сердяться,– сказав Моссаковський,– вони не оддадуть вас за мене.

– Як не оддадуть, то я сама піду,– сказала Онися, дивлячись сердито на двері в кімнату.

Вони замовкли й ждали старих, як кари.

Тим часом Прокоповичка прибігла в пасіку. Прокопович вже встав і походжав по пасіці. Жінка накрила його мокрим рядном.

– Йди вже до хати та говори з тим дяком. Вже приїхав, мабуть, по мою душу! – крикнула Прокоповичка.

– От і добре, що приїхав: буде з ким з нудьги по чарці випити,– сказав Прокопович.

– Тобі тільки по чарці! Ти ладен і свою дитину пропити! Спить собі, а я одна клопочусь та бігаю.

– Вже правда, що розбігалась, як курка з яйцем,– не дала гаразд і виспатись. Чого ти прибігла в пасіку гвалтувати? Що там трапилось?

– Балабуха одбив Вільшаницю од Моссаковського. Видавай тепер дочку за дяка!

– А дочка що каже?

– А дочка здуріла! Піди ще ти побалакай з нею. Там цілується з тим дурним дяком, і сором а нема дівці.

– Гм... гм... круту кашу заварили... Треба щось робити, – промовив Прокопович, прямуючи з жінкою до хати.

Тим часом Моссаковський розказав Онисі, що вільшаницька громада не прийняла на парафію Балабухи і що владика таки оддав йому Вільшаницю, як того бажала громада. Онися знала, що в такім разі її старі батьки зараз прохолонуть і заспівають іншої.

Прокопович з жінкою увійшов у світлицю. Моссаковський привітався, поклонився низенько. Прокоповичка сіла на канапі, надулась, дивилась на стіну й мовчала. Прокопович, одначе, був ласкавіший до Моссаковського й, не обертаючись до жінки, звелів Онисі принести горілки та закуски.

– Та наріж, Онисю, тієї паляниці, що лежить у хижці з самого верху,– сказала Прокоповичка сердито.

Онися осміхнулась. Зверху лежала черства паляниця. Онися нарізала свіжої пухкої паляниці з останнього печива й винесла пляшку з горілкою.

Випили по чарці. Моссаковський мовчав. Прокоповичка мовчала і все дивилась на стіну. Прокопович пробував розмовляти, але спросоння тільки позіхав на ввесь рот. Він глянув на жінку,– жінка сиділа, насупившись, і не думала рота розтуляти.

– Чого це ти, паніматко, так пильно дивишся на стіну? Чи мухи лічиш, чи що? – спитав Прокопович у жінки.

Прокоповичка зирнула на чоловіка сердитими очима й почала вже дивитись на грубу, неначе там була намальована якась дуже гарна картина.

В хаті знов стало тихо. Прокопович знов позіхнув і перехрестив рота. Всі мовчали. Прокопович почав гніватись на жінку.

– Отже ти, паніматко, закохалась в грубі. Дивишся та дивишся на неї й очей не зводиш,– знов зачіпав жінку Прокопович.

– Говори вже ти,– мені нема чого говорити,– сердито обізвалась Прокоповичка, не зводячи очей з груби.

Онися сміялась не устами, а очима. Моссаковський дивився на діл.

– Випиймо ще по чарці. Може, з чарки добудемо розмови, – сказав Прокопович до Моссаковського, наливаючи по другій.

Випили по другій, й язики справді зараз розв'язались. Прокопович став розпитувати Моссаковського про Вільшаницю, але здалеки. Він неначе совістився питати за те, що Балабуха одбив од Моссаковського вільшаницьку парафію. В його думці висло трудне питання, й він обминав його навкруги.

– Як же ви, Харитоне, думаєте тепер розпорядитись собою? – спитав Прокопович у Моссаковського.

– Мені треба скоріше женитись, щоб часом знов хтось не одбив у мене Вільшаниці,– сказав Моссаковський.

Прокоповичка звела очі з груби на двері.

– Як же так! А Балабуха де дівся? – спитав Прокопович.

– Балабуха мусив виїхати з Вільшаниці, бо його громада не приняла на парафію. Владика таки оддав мені вільшаницьку парафію,– одповів Моссаковський.

Прокоповичка перевела очі з дверей і вирячила їх на 'Моссаковського. Онисині очі неначе реготались.

26
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело