Цифрова Фортеця - Браун Дэн - Страница 24

• Предыдущая
• 24/88
• Следующая

Ґейл підійшов до буфета й відчинив решітчасті двері, смикнувши їх із волячою силою. Витягнувши з холодильника пластиковий коробок із соєвим сиром, він вкинув до рота кілька шматочків білої желатиноподібної речовини. А потім прихилився до електроплити й самовдоволено розгладив долонею свої сірі брюки «Бельвена» та добре накрохмалену сорочку.

— Ви тут надовго?

— На всю ніч, — відказала Сюзанна байдужим голосом.

— М-м-м-м, — мрійливо муркнув Галіт, наминаючи сир. — Романтичний суботній вечір на дитячому ігровому майданчику. Тільки ми удвох — і більше нікого.

— Тільки ми утрьох, — вставила Сюзанна. — Командир Стретмор нагорі. Краще б вам зникнути, поки він не прийшов.

Гейл стенув плечима.

— Здається, ви йому тут не заважаєте. Мабуть, йому дуже приємно у вашій компанії.

Сюзанна насилу стрималася й таки змовчала.

Ґейл хихотнув і відклав убік коробок із сиром. А потім узяв кварту оливкової олії й зробив кілька ковтків. Ґейл був схиблений на власному здоров’ї і твердив, що оливкова олія добре прочищає нижню частину його кишковика. Якщо він не нав’язував решті персоналу морквяний сік, то незмінно проповідував про корисні властивості очисних клізм.

Поставивши назад оливкову олію, він пішов до свого комп’ютера, що стояв просто напроти Сюзанни. Навіть сидячи по той бік широкого кола терміналів, вона відчула запах його одеколону й поморщила носа.

— Гарний одеколон, Ґреґу. Вилили на себе всю пляшку?

— Тільки заради вас, кохана, — відказав Ґейл, вмикаючи свій термінал.

Ґейл чекав, поки термінал розігріється, а в Сюзанни раптом з’явилася тривожна думка: «А що, як Ґейл під’єднається до оперативного монітора “Транскоду”?»

Цілком логічно припустити, що він цього робити не буде — бо навіщо? Але разом із тим Сюзанна добре розуміла, що він не купиться на якусь придуману похапцем історію про діагностичну програму, над якою «Транскод» бився ось уже шістнадцять годин. Ґейл неодмінно захоче дізнатися правду. Але саме правду Сюзанна не збиралася йому розповідати. Вона не довіряла Ґреґу Ґейлу. За своїми людськими якостями він не підходив для роботи в АНБ. Спочатку Сюзанна була проти того, щоб наймати його, але на той час АНБ не мала іншого вибору. Ґейл був продуктом «ремонтно-відновлювальних робіт».

Результатом фіаско з алгоритмом шифрування «Стрибунець».

Чотири роки тому, прагнучи створити єдиний відкритий стандарт шифрування, конгрес найняв кращих математиків для написання нового супералгоритму. План полягав у тому, що конгрес прийме закон, який зробить цей новий алгоритм національним стандартом і таким чином усуне недоречності, від яких потерпали корпорації, що використовували різні алгоритми.

Звісно, просити АНБ допомогти в поліпшенні відкритого шифрування — це приблизно те саме, що просити засудженого до страти змайструвати труну для самого себе. «Транскоду» тоді навіть у задумах не існувало, тому шифрувальний стандарт лише посприяв би поширенню використання кодів і-дуже ускладнив би й без того важку роботу АНБ.

ФЕК зіграла на цьому конфлікті інтересів і розгорнула агресивну лобістську компанію, стверджуючи, що АНБ створить алгоритм низької якості, зламати який зможе навіть дитина. Для того, щоб розвіяти ці страхи, конгрес заявив, що формулу алгоритму опублікують, щоб світові математичні генії дослідили його — і таким чином гарантували якість.

З великою неохотою команда шифрувальників з АНБ, керована Стретмором, створила алгоритм, який охрестили «Стрибунцем», і представила конгресу для схвалення. Математики з усього світу випробували його, і на всіх він справив неабияке враження. Вони визнали, що це бездоганний алгоритм, здатний стати ідеальним стандартом шифрування. Але за три дні до того, як конгрес майже гарантовано мав проголосувати за схвалення «Стрибунця», молодий програміст із компанії «Бел лабораториз» Ґреґ Ґейл зацікавився цим алгоритмом і шокував увесь світ заявою, що знайшов чорний хід до цього начебто бездоганного продукту.

Чорним ходом виявилися кілька рядків спеціальної хитрої програми, яку командир Стретмор вмонтував у цей алгоритм. Він був доданий так винахідливо та майстерно, що будь-який код, написаний за допомогою «Стрибунця», могло розшифрувати лише АНБ за допомогою пароля, відомого лише цьому агентству. Стретмору мало не вдалося провернути одну з найвдаліших розвідувальних оборудок в історії АНБ: забезпечити відомству універсальний ключ до всіх кодів, написаних у Сполучених Штатах.

Комп’ютерно-свідома публіка волала від обурення. ФЕК накинулася на винуватців скандалу, як стерв’ятники на падло, і буквально порвала конгрес на шматки за його наївність та проголосила АНБ найбільшою загрозою вільному світу з часів Гітлера. І шифрувальний стандарт благополучно провалили при голосуванні.

Не дивно, що два дні по тому АНБ найняло Ґреґа Ґейла на роботу. Стретмор вирішив, що нехай він краще працюватиме в АНБ, ніж поза її межами — проти агентства.

Стретмор мужньо пережив скандал зі «Стрибунцем», зустрівши його з відкритим заборолом. Він активно захищав свою позицію під час слухань у конгресі, стверджуючи, що прагнення широкого загалу до конфіденційності неминуче проти цього загалу ж і обернеться. Наполягав, що суспільство потребує, щоб хтось здійснював над ним контроль, — заради збереження громадського миру та спокою. Групи ж на кшталт ФЕК дотримувалися протилежної точки зору. І відтоді безперервно нападали й на АНБ, і на самого Стретмора.

Девід Бекер стояв у телефонній будці напроти клініки, звідки його щойно випхали за те, що він набридав пацієнту № 104, тобто мсьє Клушару.

Попри його сподівання, усе ускладнилося. Його невеличка послуга Стретмору — забрати особисті пожитки померлого — перетворилася на марудний пошук якогось химерного персня.

Щойно він зателефонував Стретмору й розповів про німецького туриста. Шеф Сюзанни сприйняв цю новину без особливого ентузіазму. Розпитавши в Бекера подробиці, він надовго замовк.

— Девіде, — сказав він нарешті дуже серйозним тоном, — знайти цей перстень — справа національної безпеки. У ній я цілковито покладаюся на вас. Не підведіть мене. — І поклав слухавку.

Девід зітхнув, а потім узяв пошарпаний телефонний довідник, що висів у телефонній будці, і почав гортати жовті сторінки. «Нічого це не дасть», — пробурмотів він.

Телефонний довідник мало що міг розповісти про служби супроводу, присвятивши їм лише три рядки. Єдиною зачіпкою було те, що подруга німця мала руде волосся, яке в Іспанії траплялося досить рідко. Марячи перед сном, Клушар пригадав, що начебто цю жінку із супроводу звали Росинка. Бекер аж скривився від огиди. Росинка? Це ім’я більше личило корові, аніж гарній дівчині. Зовсім не схоже на добропорядне католицьке ім’я. Напевне, Клушар щось наплутав.

І Бекер набрав перший номер.

— Громадська служба міста Севілья, — відповів приємний жіночий голос.

Бекер заговорив іспанською із сильним німецьким акцентом:

— Hola, ^hablas Aleman? Здрастуйте, ви розмовляєте по-німецьки?

— Ні, але я розмовляю по-англійськи, — прозвучала відповідь.

І Бекер продовжив розмову ламаною англійською.

— Дякую. Можете мені допомагати?

— А яка допомога вам потрібна? — повільно й чітко запитала жінка, явно намагаючись допомогти потенційному клієнту. — Може, вам потрібен супровід?

— Так, коли ваша ласка. Сьогодні мій брат Клаус, він мати дівчина, дуже красива, руде волосся. Хочу ту саму. На завтра, будь ласка.

— Ваш брат Клаус теж буде з вами? — Голос на тому кінці дроту раптом оживився й набув фамільярності, немов розмовляли старі знайомі.

— Так, він бути дуже товстий. Пам’ятати його, ні?

— Кажете, він вже сьогодні у нас був?

Бекер почув, як жінка гортає сторінки журналу клієнтів. Навряд чи там знайдеться хоч якийсь Клаус, але Бекер припустив, що мало хто з відвідувачів вказував своє справжнє ім’я.

— М-м-м, вибачте, — винувато мовила жінка. — Я не можу його знайти. А як звали дівчину, з якою був ваш брат?

• Предыдущая
• 24/88
• Следующая