Выбери любимый жанр

Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 112


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

112

Паїтіті

Мачігуенга, наготувавши ложки і тарелі, вишикувались у колону, го¬лова якої зникала в наметі-їдальні, і терпляче чекали. Вони кутались у ковдри (хтось один приплівся у взятому бозна-де драному пухови¬ку), натягували на голови різнокольорові в’язані шапки і від нічого робити пускали, витягуючи губи трубочкою, клубки пари. Жителям низинної сельви нечасто випадає спостерігати, як з рота валить «дим». Марко сновигав усередині кухні, але накладати наїдки не поспішав. Кухар, злегка горблячись (так наче на місці завданого Бобом Мар- юлісом удару на рівні впадини в нижній частині грудей зринула кри¬хітна чорна діра, що стягувала його, намагаючисьзібгати тулуб в од¬ну точку), снував між паруючими каструлями. Зазвичай відкинуте назад і ретельно розчесане волосся спадало на лоба, наполовину за¬криваючи очі.

Двоє індіанців (які допомагали готувати обід) пішли по галереях скликати перуанців. Охоронці виповзали з надр Паїтіті на терасу, і вер-вечка охочих пообідати помалу довшала.

Спитавши дозволу (Марко впирався, як міг тягнув час, та зре¬штою неохоче дозволив), Сатомі заспішила до тих рівнів Твердині,

де були лабораторії, сейфи з аномальними зразками і лаунж-кімші ти вчених. Троє з шести науковців не вилазили з ліжок, і всі як однії, почувши, що нагорі панує собача (за мірками Мадре-де-Діос) холод неча, висловили бажання обідати (снідати?) у своїх кімнатах. Один з археологів, Джеррон Старкс, визвався допомогти японці. Він під¬нявся нагору і допоміг їй принести в підземелля таці з шістьма по рціями для себе і своїх колег (Марко ду-у-уже повільно накладнії страви...).

Коли Сатомі повернулась, Грем і Сьома, неспокійно зазираючи в намет, переминались вкінці черги, що вже почала обкручуватись до¬вкола столів, а мачігуенга невдоволено гуділи: попри те що все було готово, Марко Молінарі досі не роздавав порції, відповідаючи на обур ливі заклики хмурим мовчанням.

—Що сталося? — Сатомі зазирнула у вічі Грему.

—Не знаю. — Мулат неспокійно переступав з ноги на ногу, ні Кухар, схоже, надумав з’їсти все без нас.

—Він якийсь дивний. — За винятком невиразних плям рум’янцю, що проступали на щоках, Сьома був страшенно блідий. Він відчуваїї, що затримка пов’язана з отрутою в їжі. Хлопець покосився на япон¬ку: — У тебе там все гаразд?

—Так. — Вона інстинктивно покосилась на вхід у Твердиню, на¬че остерігаючись, що звідти виповзе хтось із науковців, ригаючи влас* ною жовчю. — Вони вже починають їсти.

Росіянин стиснув губи і видав звук, що нагадував притлумлене гар-чання.

—Погано. Ми поспішили.

—Не розумію, чому він тягне...

Несподівано Марко визирнув з намету, збуривши нову хвилю при-тлумлених нарікань. Дивився він не на колону роздратованих індіан¬ців, а в тому напрямі, де знаходився спуск до галерей, куди за секунду до того косувала Сатомі. Вилиці напружені, губи розтягнуті, ледь від¬криваючи стиснуті зуби, очі приховані чолкою. Постоявши секунд п’ять, він щез у наметі.

Вигляд італійця насторожував.

—Що ти про це думаєш, бадді? —г спитав Семена американець.1

—Боюся, що він уже покуштував страви, і... і... його почало плю-щити.

—Ні-і... — Сатомі приклала долоню до губ. — Тільки не це.

13:10… Хтось із перуанців залементував іспанською, погрожуючи ку-харю покликати Амаро Кіспе. Відразу потому до намету наблизилися Зорн І Марґоліс. Зверхньо обдивившись вервечку робітників-мачігуенга й охо- |мщців, ґевали протиснулись під брезентом (вони завше приходили і бра-ли їжу без черги). Через хвилину здоровані вийшли назад, несучи в ру¬ках по таці. Марко Молінарі розщедрився — порції цих двох гівнюків пули величезними, навіть як для таких гігантів: гірка салату здіймалася і антиметрів на десять над краями таці, решта таці була так рясно зали- іа підливкою, що крізь коричнюватий соус не було видно рису.

Грем, Семен і Сатомі провели ґевалів очима.

Черга заворушилася. Мачігуенга видихнули і втішено загомоніли.

о()дин за одним вони висковзували з намету, ставили повні таці на сто¬ли під відкритим небом і бралися до їжі.

СХХХVІ

Молінарі скам’янів, пильнуючи, як вони їдять. їдальня була справа від нього, столи витягнулися просто попереду. Холод розбудив у людей почуття голоду. Організм мав компенсувати енергію, потрачену на об¬ігрів тіла, і він висмоктував її з шлунка. Всі до одного — індіанці, пе¬руанці, два здоровили і лікар-ірландець — з обох рук наминали рис і курятину, густо вимочуючи м’ясо у соусі. Над столами царювала мов¬чанка; чути було лиш плямкання і сумбурне вистукування ложок по металевих тацях. Марко не хотів труїти усіх, особливо вчених, але... не мав вибору. Або Зорн і Марголіс разом з усіма, або нікого. Він по¬чекає, поки ґевали відключаться, стануть недієздатними, а потім...

(...твій брат скімлив, як баба, молячи його не вбивати...)

...розправиться з ними. Все решта — почекає.’

На загальному тлі разюче виділялися два хлопці й дівчина, які не-охоче копирсались у стравах, що парували на холоді.

Кухар підійшов і спинився за два кроки від них.

—А ви чого не їсте? — єхидно поцікавився. — Хіба несмачно? Я так старався.

Сьома саме закінчив рахувати. Разом з ним, американцем і япон¬кою за столом сиділо тридцятеро. Марко — тридцять перший. Його Семен рахував окремо, тому що Марко нічого не їв.

—Ми не...

Він хотів сказати ,«не голодні», але від одного погляду на італійця слова намертво засіли в стравоході. «Він знає! — гримнуло у хлопця ® голові.

— Сатомі спалилася, і кухар викрив нас». Сьома на хвиль¬ку обернувся і кинув швидкий погляд на дівчину.

Японка не відривала очей від таці, старанно відділяючи чисті зернятка рису від салату й соусу. Спершу Семену здалося, наче Сатомі не осмислює, що відбува-, ється, а потім він побачив, як судомно вона вчепилась вільною рукою в бортик металевої таці, і второпав, що дівчина все чудово розуміс-, просто не відважується підняти погляд, щоб зустрітись із ним очима, З ним або з Марко.

—Чого ж це ви один рис жуєте? — далі глумився Молінарі. -ні Спробуйте підливку, друзі. Чудовий рецепт... із Японії.

Грем перестав длубатись у тарілці і завмер, набравши у груди гю«, вітря.

Зненацька Марко усвідомив, що погляд Семена спрямований ку¬дись не туди. Сьома досі наляканий, але дивиться не на обличчя, по зазирає йому в очі (як мало би бути), а... тупиться нижче. Кухар опустив підборіддя, прикипівши очима до тієї точки, куди витріщався Семен.

Чай.

Перед собою на напівзігнутих руках він тримав чашку чаю.

Двічі італієць, і вірячи й не вірячи лячній здогадці, що крижаною па¬лею ввігналась у мозок, зводив очі на Сьому й опускав їх назад, на ве¬лику білу чашку із запашною коричневою рідиною (дві третини якої вж* хлюпали в його животі). За третім разом він не потупив очей, схрестив¬ши погляд із росіянином. І йому на жах, підтверджуючи найстрашніші припущення (о-о-о-о-о чорт!., як можна було не здогадатися про чай?!), лице Семена більше не відтіняв переляк. Одну коротку мить ро¬сіянин придивлявся до Марко зацікавлено, з надією, але скоро на зміну боязкому сподіванню прийшла злісна і тверда, мов граніт, упевненість. «Ми взули тебе, макароннику, — промовляло те обличчя, — студен-1 тики дрюкнули тебе в зад».

Відсахнувшись, Марко Молінарі витиснув одне слово:

— Fuck.

І шоу почалось.

СХХХVІІ

За іронією долі Марко Молінарі, ЄДИНИЙ зі спільноти Паїтіті, хто знав про підкинуте «студентиками» отруйне зілля, першим випробував на собі його дію.

Він усе врахував, але, засліплений ненавистю до стріль¬ців Джейсона, випустив з уваги, що Сатомі сипнула отрути не лише в основні страви, а й у чай.

Гарно прокип’ячений і настояний узвар із бруґмансії(як і будь-яка рідина) напрочуд швидко засвоюється шлунком. Алкалоїди миттю рознеслися організмом, і за той час, поки Мар¬ко дурнувато переводив погляд з чашки у своїх руках на напружене (але’ в той же час зраділе) обличчя Семена, проникали у мозок.

Марко впирає порожній погляду землю. Губи стулені міцно, май¬же1 судомно, ніздрі роздуті. Холодний піт проступає на його лиці. Чо¬ловік блідне.

112
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело