Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 49

• Предыдущая
• 49/151
• Следующая

— Купила? — вирячився Сьома. —.На дідька? — спохмурнів Левко. — Атаучі відмовився везти нас.

— Навідріз, — підтакнув американець, і Левко з Семеном перезирнулись.

— Довелося на ходу вигадувати інші варіанти. Ми знайшли іншо- Го човняра з оцим. — Дівчина провела долонею по тугому прогумо- и.июму боку. — Але бідолаха, коли дізнався, що треба підніматися ви¬щі* від Проґресо, повівся, як Атаучі: ледь не знепритомнів і дав задній ЛІД. Ми з Ґремом старались, як могли, згвинтили ціну до небес, але мпчігуенга відмовлявся. Тоді я запропонувала продати човен разом Я мотором і двома каністрами. Поторгувавшись, індіанець погодив- і’и — Японка вкотре показала зубки. — У мене не було вибору. — А очі так і промовляли: «А ви ще сумнівалися, чи брати мене. Що б ви |й|шз робили, розумники?» і Лео і Сьома виглядали сконфуженими.

- Скільки тобі обійшлося... — Сьома оглянув човен, зауваживши ии шсмальцьовані каністри, вкладені під другою лавою, новий намет, І’ІІІІЛЬНИКИ і кілька пакунків із покупками, — ...оце все щастя?

Ну, новий човен коштує тисячу двісті баксів, я дивилась в Інтернеті додайте ще десь п’ятсот на підвісний мотор і сто на каністри

— Дівчина витримала паузу і доказала: — А я взяла все за тисячу! — Вона дзвінко засміялася. — Вигребли всю готівку в «Banco de la Nacion».

Левко присвиснув. Поміж них існувала домовленість: усі неособисті витрати діляться порівну. Оскільки їх тепер стало четверо, кожному до¬ведеться викласти двісті п’ятдесят доларів за останнє придбання (це що не беручи до уваги грошей за взуття, спальники та інше споряджен¬ня), що катастрофічно перекошує бюджет поїздки. Особливо для Левка. У нього цих зайвих двох з половиною сотень просто не було.

—Це було... е... трохи необдумано, — потупившися, сказан українець.

Сатомі вискочила на причал.

—По-перше, дозволь спитати, чи ти бачиш інший вихід із ситуа¬ції? Не думаю. — Дівчина пальцями стерла рештки зубної пасти з нижньої губи українця. — А по-друге, не переймайся, Лео. Це мій вам подарунок.

—Так не можна, — забуркотів Семен. — Це великі гроші.

—Вони все одно не мої, а батькові. — Вона нахмурилась і вгіср ла руки в боки. — Та що з вами таке? Ви хочете до Паїтіті чи ні?

Левко з Семеном вдруге перезирнулися. Хороше запитання.

Не чекаючи відповіді, Сатомі правила далі:

—Щоб ви не терзалися, зробимо так: після повернення продамо човен, якщо він стане дешевше, різницю розділимо порівну, сумніші юся, що там вийде більше тридцяти баксів на людину. Згода?

—А якщо не продамо? — блиснув очима Левко.

Японка відмахнулась:

—Значить, затопимо під Пуерто-Мальдонадо в пам’ять про нашу велику подорож.

Вона по черзі обняла Сьому й Левка, поцілувала обох у щоки і ді ловито закрокувала до хатини. Українець вставив до рота підсохлу .іуп ну щітку, пожував ворсинки, насторожено глипнув на Сьому і попри мував слідом за дівчиною — збиратися.

—А де Тор? — спитав Семен у Ґрема.

—Має приїхати в обід. Він допоміг нам учора скупитися, порско мендував непогану нічліжку, а потім напився до чортиків у барі. 1 ро ші за вас двох ми йому залишили, можеш не перейматися.

—Добре, дякую.

—Допомогти з речами?

—Не треба. Будь у човні, ми самі впораємося. — Росіянин put вернувся, але, ступивши два кроки, обернувся назад і спитав: — А пін конкретно сказав Атаучі?

Американець зморщив лоба, пригадуючи:

—Насамперед він злякався, і то дуже сильно, наче побачив мер¬ців. Руки тремтіли так, що втримати нічого не міг. Він реально не міг повірити, що ми повернулися. Коли я сказав, що ми вирішили вдруге полізти в нетрі і нам потрібні його послуги, Атаучі замотав головою і сказав: «Не піду».

— І все?

— Не все... Потім він зробив отак, — Грем постукав пальцем по скроні, — сказавши, що ті місця, куди ми йдемо, кишать демонами, які роблять дивні речі з людськими головами. І вдруге вони нас не ви¬пустять.

Мвдре-де-Діос. Друге наближення

LVII

6 серпня 2012 року. 15:51 [UTC-5]

Річка Такутіамаку

176 км вгору за течією від Пуерто-Мальдонадо

—Що шукаєш? — надриваючи горлянку, поцікавився Лео.

Останні півгодини Сьома щось прискіпливо видивлявся на право¬му березі Ріо-де-лас-П’єдрас, час від часу звіряючись то з GPS- навігатором, то з припасеною ще у Стокгольмі і до цього часу геть рол лізлою картою.

Росіянин відповів, але Левко не розібрав ні слова. Після семи з лишком годин поряд із «Tohatsu», який працював майже безперерп но, вони всі нівроку так оглухли.

Левко і Сьома сиділи на носі човна, Грем кермував, а Сатомі, ро* зіславши на пласкому днищі спальник, вклала голову на задню лану й куняла.

—Шукаєш де заночувати? — Українець підсунувся ближче, щоЛ краще чути Семена. — Ще рано.

Сьома зиркнув на товариша.

—Хочеш до смеркання дістатись Голови? — Хлопці підрізали важковимовне Parrot’s Head. Cliff до «Голова Папуги» чи вже зовсім короткої версії — «Голова».

Українець, опустивши долоню в потік води за бортом, смикнув шю чима.

—Не вийде, — заперечив Сьома, — у темряві проскочимо при току.

Двоциліндровий «Tohatsu» працював надійно, але його потужно сті (п’ятнадцять кінських сил) вистачало, щоб розігнати човен маком мум до 20 км/год. При такій швидкості вони в кращому разі допливу п. до Голови о першій ночі (і це за умови, що їм на голову впадуть при лади нічного бачення).

—Та все одно рано, — подивився на годинник Левко.

Притримуючись рукою за нагрітий на сонці гумовий борт (дощ ущух іще до полудня), Семен перебрався на корму.

— Давай я покерую, — запропонував Гремові.

Перші три години американець кайфував від руління «BRIG’OM». За останню годину він тричі замислювався над тим, чи не виштовхати мотор за борт. Шум кислотою роз’їв вуха, вібрація, передаючися че¬рез руку на плече, розтрусила нутрощі. Мулат із радістю погодився на пропозицію Семена.

Сьома присів біля «Tohatsu», швидко освоївся з керуванням (у всіх моделях навісних моторів «Tohatsu» лише три передачі: вперед, ней¬траль і реверс) і зменшив газ, одночасно спрямовуючи човен ліво¬руч — до правого берега річки.

«BR1G» помалу сунув уздовж стіни з тропічної рослинності — де¬рев, кущів, повзучих рослин, — що нависала над каламутною водою. Коли траплялися чистини, Сьома спиняв мотор і, притримуючи ручку коліном, продивлявся їх у бінокль. Левко остаточно впевнився, що йо¬го приятель щось вишукує.

О16:05, востаннє звірившись із навігатором, росіянин повів «BRIG» навпростець до берега.

—Що там? — Левко ненавидів моменти, коли Семен обкутував власні дії сакральною таємничістю, напускав на себе поважнючого ви¬гляду і нікому нічого не пояснював — поки не настане час. Але не спи¬тати не міг.

—Стаємо на ночівлю, — незворушно розтовкмачив Семен.

—То ти на сонці перегрівся чи від шуму в очах потемніло? — по¬цікавився Лео.

—Знайдемо місце, розіб’ємо табір і відпочинемо, — наче й не чув товариша.

—Чувак, ти оглух? Ми тринькаємо час. — Сонце не пройшло й по¬ловини шляху від зеніту до горизонту на заході. — Ми спокійно відмо¬таємо ще півсотні кілометрів, перед тим як ти перестанеш розрізняти, де кода, а де земля, і, я впевнений, знайдемо місце, краще за це.

Перед носом моторного човна росло хаотичне переплетіння гілок І роелин-паразитів, що тільки на вигляд здавалися тонкими і кволи¬ми, а насправді без мачете їх було не розірвати.

Сьома міг пояснити причини свого рішення, але вирішив зіграти нечесно:

Давайте проголосуємо. Хто за те, щоб знайти чистину, поїсти і полежати?

Дві руки в центральній частині човна метнулися вгору. Левко припнув зубами. Сьома переможно посміхнувся:

Навіть якщо я утримаюсь, ми стаємо на нічліг, брате.

Вони заштовхали «BRIG» у мангрові зарості і прив’язали його там. По тому, орудуючи мачете, стали розчищати дорогу до берега.

Коли після десяти хвилин махання здоровенними ножами під нога¬ми все ще хлюпала вода, Ґрем спинився, витер піт рукою і сказав:

• Предыдущая
• 49/151
• Следующая