Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 60

• Предыдущая
• 60/151
• Следующая

Крім того, яскравий діодний промінь умить видасть їхнє місцезнахо-дження тому, хто вийшов із нетрищ.

—Швидше за все, Сатомі десь поряд із табором. Залягла, як і ми, і вичікує.

—Сьомо, ми не можемо сидіти, склавши руки.

—Дочекаємося сходу сонця, тоді вирішимо.

Ґрем не втручався, тихо радіючи (якщо в такій ситуації хоч чомусь можна радіти), що пітьма приховувала панічні судоми, котрі раз за ра¬зом прошивали все його тіло, а також мокру пляму спереду на шортах.

LXXIV

12 серпня 2012 року. 07:37 [UTC—5)

Magpe-ge-Діос

На ранок у сельву почали повертатися звуки: подмухи вітру, цвірінь кання птахів...

Ґрем і Левко лежали із заплющеними очима, по-собачому згорнув шись калачиками на купі підгнилого листя. Вони не заснули. Вони від-ключилися, сягнувши крайнього нервового виснаження. Семен по склепляв очей, прискіпливо озираючи довколишні нетрі. Серце гупл ло так, наче він уже встиг накачатися кавою.

Сонце зійшло о 6:01, проте по-справжньому розвиднілося лише на початку восьмої.

Уночі хлопці забігли в особливо густу частину тропічного лісу. До вкола громадилися товстенні стовбури бавовняних дерев1. Деякі ся гали трьох метрів у діаметрі. Біля підніжжя вони товщали — завдяки вертикальному корінню, котре нагадувало стабілізатори космічних ра кет. Крони годі було роздивитися.

Росіянин розштовхав товаришів:

—Піднімайтесь.

Левко щось муркнув у відповідь, спросоння не усвідомлюючи, до він. Зате Ґрем умить підхопився.

,— Вставай. — Сьома поплескав українця по спині.

Левко підвівся. «Frontiersman» валявся біля ніг.

—Я що, заснув?

—Так, — кивнув Сьома.

—А ти?

1 Ceiba pentandra — тропічне дерево родини мальвових, Одне з иайвищих у тропічних лісах. Кропи сягають 60—70 метрів. Інша назва — калок.

— Я не спав.

Тручи очі, Ґрем із Левком роздивлялись навкруги. Майже повсю¬ди погляд упирався в сірувато-коричневі колони стовбурів. Левко по¬думав, що за такими можна заховати танкову колону — запросто, один ‘За одним, — і, поки не обійдеш, нічого не побачиш. І — Нам треба повернутися в табір, — сказав Семен. — І оскіль¬ки у нас на руках немає ніякої зброї, це треба зробити тихо. Розу¬мієте?

Левко і Ґрем кивнул и. Про себе українець здивувався. Дивлячись на Сьому, він не міг повірити власним очам: як виявилося, серед них трьох шведський «ботанік» має найбільші яйця. Звідки така витримка?

— Тоді пішли.

Почали скрадатися: попереду Семен, за ним Левко, американець позаду.

Коли вийшли з-поміж бавовняних дерев, довкола посвітлішало. Іідалині проступила чистина, на якій розташувався табір. Крізь листя кущів і нижчих дерев проглядалась яскраво-жовта крівля намету.

Сьома припав ледь не до землі і задріботів до табору. За десять ме- фів від намету він упав на черево і поповз. Американець із українцем інк’лідували його приклад. За хвилину всі троє лягли в кущах навпро- іи вогнища.

— Щось бачиш? штрикнув ліктем товариша Левко. Які підчас перебіжок, він тримався трохи позаду Семена, г— Намет, рештки вогнища, спорядження... ніби все на місці.

— Ні. Я не про те. Щось незвичайне?

Росіянин не відповів. Лео підповз ближче і тієї ж миті одночасно і < і.омою побачив силует. З іншого боку вогнища, якраз у тому місці, вчора з’явився чорношкірий, хтось стояв.

Бля, — затремтів Левко. —Ти бачиш?

силует стримів нерухомо.

Тс-с... Бачу.

- Це той самий?

Не певен. Може бути.

Тікаємо.

Спершу Сьома теж перелякався, але його критичний розум остудив переляк, швидко розклавши усе по полицях.

” Стій. — І він схопив українця (котрий уже готовий був дати дра¬ли І пі футболку. — Не може бути.

-Чого не може бути? — істеричним шепотом видав Левко, ви- иніуіочи перед собою порожній балончик з газом.

—Це той самий негр, подивись на надутий живіт, але... він не міг стояти там усю ніч.

—Але... — Левко не мав що сказати. Очі вилазили з орбіт.

Роздивившись обриси людини, Ґрем запхикав і зарився обличчям у листя.

Семен тим часом поповз уперед. Левко не рушив з місця, не відва-жуючись окликнути товариша. Незабаром росіянин сягнув краю за¬ростей і вистромив голову.

Лео думав, що в нього розірветься серце.

—Він мертвий, — несподівано голосно проказав Сьома.

Для мулата й українця слова пролунали немов гарматні залпи.

—Чого ти горлаєш, бевзю? — засичав Левко.

— Цей хлопчина мертвий, а більше нікого немає.

«Ага, хлопчина, — подумав Лео, — ти б його ще друзякою назвав».

—Але він стоїть!

Семен придивився уважніше:

—Він не стоїть. По-моєму, його повісили.

—Що ти плетеш?

Росіянин підвівся і вступив на територію табору. Левко і Ґрем пе-речекали кількадесят секунд, після чого також підвелися і несміливо виткнулися з лісу.

За ніч із табором нічого не сталося. Усі речі лежали на місцях. Усе було так само, якщо не зважати на чорношкірого мертвяка, підвіше ного вертикально за кілька метрів від залишків багаття.

Хлопці обережно підбиралися до тіла. Левко і Ґрем косилися по сторонам, несвідомо чекаючи наскоку невідомого ворога. Сьома зи рив тільки на негра.

Невдовзі стало зрозуміло, що підвісили мертвяка не за горло. Мо-тузка проходила під пахвами, стискаючи груди і трохи розводячи в боки захололі руки. Значно тонша поворозка на рівні лоба обвивала голову і припинала її до основної мотузки. Завдяки цьому голова не звішув.і лась на груди і моторошно закочені очі дивилися просто вперед.

—Він не міг прийти сам, — сказав Левко (все ще пошепки).

Звівши брови, Сьома покосився на українця.

—Браво, Ватсоне.

—Я не про те. Сьома. Я маю на увазі, що він був мертвим до то го, як його почепили на дерево.

Семен, погоджуючись, кивнув.

-Не схожий на перуанця, — знову озвався Левко. Хлопець при гидив обличчя, котре запримітив у Розколині Черепів. Той незнайомець змахував на перуанського індіанця, цей, безсумнівно, належав до негроїдної раси: кучеряве волосся, товсті губи, широкий плаский ніс і довгі, як у мавпи, руки. — Негр. і. — Ага.

—Як думаєш, для чого? — Українець мав на увазі «для чого його тут повісили?», але Семен І так зрозумів.

— Для того ж, для чого дзвони і все інше.

—Останнє китайське попередження, — перейшов на російську Лео. Грем усе одно їх не слухав.

—І Думаю, так.

>— Але це безглуздя: вбивати негра, виривати йому щелепу і ви-смикувати ним, наче лялькою, перед табором лише для того, щоб на-лякати нас.

Левко нарешті відважився підійти впритул. Одяг чорношкірого ні Про що не свідчив: штани з легкої водовідпорної тканини, похідні кро¬сівки і чорна сорочка з довгими рукавами. Одяг сучасний, трохи по¬дертий, але не старий. Обстеживши мертвяка, українець глипнув на Сьому:

—Що вирішуємо?

Ґрем розкрив рота і незрозуміло хекнув, наче захлинувся повітрям, її годі закричав:

-Що тут думати, ідіоти грьобані?! Треба валити на хрін звідціля!!! Хтось підкинув нам мертвото чорного, а ви ще радитеся, що роби¬те! — Американець заледве не вищав. Від його самозакоханості не Лишилося й згадки. Здавалося, навіть риси обличчя змінилися: очі по¬круглішали від страху, підборіддя більше не випиналося щелепа По шольно обвисла, і —- Перш за все треба розшукати Сатомі, — дивлячись під ноги, Проказав Семен.

ВІН розумів, що на ділі варіантів у них небагато. їхня групка нага¬дили йому самотнього короля на шаховій дошці, якого сильніший во¬їни ні ганяє в кут. Відтепер їхні рішення, плани чи задуми не мають іМіїчення, а всі можливі ходи визначені наперед тими, хто притягнув уночі чорношкірого і хто бив у дзвони всі попередні дні. Ці ревні хра¬ми млі таємниць Паїтіті зараз поряд, спостерігають за ним і товари¬шами — у цьому Сьома не сумнівався жодної миті.

І ром прикусив губу. Мулату стало соромно, що він не згадав про дівчину.

Левко сказав:

Спочатку знімемо його і... і відтягнемо кудись.

• Предыдущая
• 60/151
• Следующая