Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 64

• Предыдущая
• 64/151
• Следующая

Українець роззирнувся. Вони були на відкритій галявині, але... в той же час у тіні від чогось.

І знову — дежавю. Він був тут. Так. Чи ні?

Не може бути...

Що за чорт?!

Було щось неправильне у розташуванні тіней біля озера. Лео довго не помічав цього, оскільки після стількох днів під покровом тропіч-ного лісу

(куди світло не проникало, а якщо й пробивалось, то тільки І»«».»сіяне, не здатне породжувати тіні) мозок відвик від правильного і симетричного розподілу світла й тіней.

Хлопець підвівся. За місцем, и цім знайшов Сатомі, тяглася смуга високого очерету. Комиші за-

унали озеро і те, що було за ним. Розгрібаючи руками цупкі стебла, українець взявся продиратися до водойми. Крок, другий, третій...

Під ногами захлюпала вода. Очерет ущільнився, лихо заскрипів, не підда¬ючись, Але Левко не відступав.

Скоро вода сягнула колін, у кеди по¬ли і .»пінистий намул, а тоді... комиші скінчилися.

Левко стояв по коліна у теплій воді і, не змигуючи, зирив перед собою на протилежний берег прямовисно злітав до неба. Вертикальний

схил сягав заввишки п’ятнадцяти метрів і був рясно вкритий рослинністю. Лео посунувся ще на крок уперед, не вірячи власним очам.Щелепа відвисла.

Крізь діри у зелені пробивалися частини кам’яної сті- ЦИ. ню повторювала мури Саксайуамана: прямі лінії, закруглені кути, щільно припасовані одна до одної грані.

Все точно таке саме, за винятком одного: брили були устократ більші за й без того немалі каме-ні Саксайумана

Хлопець повів очима вгору, всюди спостерігаючи те саме: колосальні і майстерно оброблені моноліти. Це не схил пагорба. І не спад урвища, перед ним — стіна.

Нагорі стіна обривалася рівною горизонтальною крайкою. Левко не так побачив, як інтуїтивно осягнув, що це лише перший виступ. Над ним здіймається ще один, а далі — ще і ще. Українець стояв надто близько, через що не міг їх бачити, але припускав, що саме верхні щаблі муру, котрий налічує десятки метрів у висоту, заступали сонце. Те, що він сприйняв за улоговину з продовгуватим озером, на ділі виявилося ро¬вом перед височенною кам’яною твердинею. їхньою Твердинею.

Ззаду заплюскало. З очерету вийшла Сатомі.

—Що тут? — почала вона і затнулася. — Ой...

Левко проігнорував її.

Зацікавлений, до них пробрався Ґрем. Американець виткнувся з мі мишів і завмер, не насмілюючися йти далі. Всі троє стояли шоковані, викинувши з голів усе, крім руїн.

—Це те, що я думаю? — порушив мовчанку Ґрем.

Українець поворухнувся. Запустив пальці у відросле волосся і н

мкнув їх на потилиці.

—Знайшли... — тільки й пролепетав він.

На більше йому не вистачило сили.

LХХVІІ

Коли Семен отямився, хлопці сяк-так зафіксували ногу (Ґрем подерна шмаття свою сорочку — її використали замість бинтів, а Левко пошукав більш-менш рівну гілляку) і потягли його до табору.

Дорога назад зайняла більше години. Один раз на початку шліца (під час дряпання на схил) Сьома знепритомнів. Кожен рух чи нсоГм режний доторк до ноги викликав вибух несамовитого болю, від якоці спирало легені і спинялося серце. Решту часу Ґрем і Лео несли и ній« риша на плечах.

Був майже південь, коли вони повернулись у бівуак. Ста раючи« щоб Сатомі нічого не запідозрила, Левко обійшов табір по перим» тру, зазирнув під кожен кущ, проте не виявив слідів чиєїсь присуши сті. За час їхньої відсутності наплічників і намету ніхто не торкаїцИ

В першу чергу зайнялися Сьомою. Знайшли кращу палицю для фіксації кістки; Сатомі підготувала холодний компрес і дала хлопцю цього разу три знеболювальні таблетки (Семен, не глянувши, прокотиш усі). Поки японка перебинтовувала ногу, Левко вистругав костур IU4 цього вирубав довгу гілляку з V-подібним роздвоєнням на кінні Ніг обрі їли сучки, як міг відшліфував задирки, після чого перевірні» < м і>п у ми міцність. 1 Іасамкінець обмотав роздвоєння на кінці оціниш

своїх футболок, щоб Сьомі було м’якше спиратися пахвою на костур. Краї підкладки зафіксував скотчем.

Нова шина вдалася значно краще, ніж попередня, тимчасова, во¬на повністю знерухомила зламану гомілкову кістку. Нижній кінець примотаної до ноги палиці підв’язали шворкою до пояса на Семено- вих штанах. Таким чином травмована нога втримувалась у напівзігну-тому положенні. Ні Левко, ні Сатомі не знали, чи то правильно, але з напівзігнутою ногою Сьома міг сяк-так пересуватися, спираючись на костур і не черкаючи ступнею землю. Втім, навіть таке пристосуван¬ня не дозволяло росіянину дертися крізь джунглі — він міг дибуляти лише на відносно рівній і чистій від заростей території. І це означало одне: незалежно від того, що хлопці надумають, Сьома залишаєть¬ся у джунглях.

Приємне, профільтроване зеленню сонячне світло і дрімотний спо¬кій розімлілого на сонці лісу помалу заспокоювали нерви. Певна річ, хлопці не могли позбутися думок про труп чорношкірого і пов’язані цим таємниці, проте шокове напруження минуло, відкривши шлях д/ія інших почуттів, першим із яких сплив на поверхню голод. Тільки ілкінчивши перев’язку, Левко згадав, що з учорашнього вечора нічо¬го не їв.

—Треба підкріпитися.

Ґрем кивнув і взявся чаклувати над вогнищем. Хвилин за десять чай шиїтів] Хлопці й дівчина поснідали сухими крекерами і шматками в’яленого бекону, заїдаючи це все курагою. Потім пили чай. Сиділи мовчки. Лиш вряди-годи тишу розтинало чиєсь гучне сьорбання або Гонке, майже беззвучне зітхання. Знеболювальне почало діяти, і Се- мічі розслабився; блідість стекла з його обличчя, щоки порожевіли.

—Що сталося вночі? — перервала мовчанку Сатомі. Хлопці пе- ринодили погляд один на одного, але, схоже, ніхто не збирався відпо- НІДІІТИ. — Чому я прокинулась у кущах за кілька кілометрів від табо-ру’.. Ви так і будете мовчати?

— Ти реально нічого не пам’ятаєш? — уточнив Левко.

—Я отямилась на руках у Ґрема за хвилину до того, як Сем зва- ‘ІИВГН зі схилу.

Левко з Ґремом одночасно подивились один на другого. Наїжачились.

А вчорашній вечір?

Сатомі вмить пожалкувала, втямивши, що так необачно загнала И’Пі’ на тонкий лід. . •

Вечір? Я... ну... пам’ятаю, що трапилося... між вами. Але потім Ми лягли спати, а ви з Семом лишилися сидіти біля вогнища...

У психіатрії це явище називається синдромом уникання, коли трав-матичні спогади витравлюються зі свідомості. Реальність виявляєть¬ся настільки кошмарною, що свідомість відмовляється її сприймати. Уникання буває настільки тотальним, що в пам’яті «стирається до¬ступ» не тільки до ситуації, що спричинила психічну травму, а й до всього, що з нею пов’язане. Уникання може стосуватись і думок, і по¬дій, і людей, які певним чином пов’язані зі стресом: так, приміром, по¬терпілий відмовляється впізнавати тих, хто потрапив з ним в аварію, або ж забуває, де і коли все відбулося.

—Ми теж незабаром лягли. — Левко поспішив закрити цю тему. — А посеред ночі прокинулись через дивний шум біля табору. — Розпові¬даючи, хлопець уважно вдивлявся в лице дівчини; він хотів і одночасно не Хотів, щоб вона згадувала. — Ти злякалась і побігла в джунглі.

Сатомі скулилась від лихого передчуття. За останні дванадцять го¬дин стільки сталося. Грем посварився з Левком, Левко зненавидів їх усіх, уночі на них щось напало, а потім вони знайшли Паїтіті. Усі ці події викликали бурю суперечливих і цілковито різних за амплітудою відчуттів. Ця буря породжувала неймовірне сум’яття у думках. Дівчп на просто не знала, за що в голові зачепитися.

—Ось так: просто взяла і побігла? — Обличчя японки недовірли во витяглося. — Чому я не лишилася з вами? — Вона зазирала спін розмовникам в очі; хлопці відводили погляди. — Що такого я поб;і чила, щоб дременути серед ночі в хащі?

—Сатомі, — різко урвав її Левко. — Яка різниця, що ти там по бачила? Зараз важливо вирішити, як діяти далі.

Усі крадькома косували на забинтовану кінцівку. Сьома відтепер ставав проблемою. Величезною проблемою.

—Він має рацію, — м’якше промовив американець. — Нічні по дії вже в минулому. Нам треба придумати, як вигрібатися звідси „ Отож, що маємо?

• Предыдущая
• 64/151
• Следующая