Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 73

• Предыдущая
• 73/151
• Следующая

Очі американця забігали.

— Так, •— проказав він. — Я на «Colibri» починав навчання, г На верхній терасі завше чергують два перуанці: один у східній ^ВТині біля входу в галереї, другий — у західній, коло ангарів. Учора

1. Robinson R44 легкий багатофункціональний чотиримісний комерційний гелікоптер виробництва американської компанії «Robinson Helicopter». Серійно ви-пускається з 1992 року.

їх змінили о 20:00. Сьогодні зранку була нова пара, котру поміняли двадцять хвилин тому — о 12:00. Можна зробити висновок, що вар-тові змінюються що вісім годин: о 4:00, 12:00 і 20:00.

—Для чого ти розповідаєш це мені? — пополотнів Грем.

Левко випнув губу і промовив, не дивлячись на мулата:

—Ні для чого... Лише хочу, щоб ти знав: я зараз з’ясовую, хто меш¬кає у Твердині, хто чим займається, хто коли відпочиває, куди ходить чи відлучається. Все, що потрібно від тебе, янкі, — це підняти верто¬літ, коли я буду готовий. Зрозумів?

Очі Грема розширилися, але він ствердно кивнув, беззвучно ворух¬нувши припухлими після вчорашніх перипетій губами.

Зрозумів.

LХХХІV

13 серпня 2012 року. 23:28 [UТС-5] Паїтіті

Левко, Грем і Сатомі спали — це було чути по диханню.

Семен, безшумно зісковзнувши з матраца на кам’яну долівку, не реніс вагу на здорову ногу і, балансуючи в повітрі руками, випростав ся. Він тримав костуру руці, але не спирався на нього, остерігаючий., що той рипне і розбудить товаришів. Навпомацки, притримуючись ру кою за стіну «нори», росіянин підібрався до виходу і застигу проході

Визирнув, тримаючись у тіні.

Галерею заливало світло, неяскраве, але рівномірне, не лишаючи темних згустків по кутах.

Сьома взявся уважно вивчати стелю й верхні частини стін кориди ру, обнишпорюючи очима заглибини, місця скупчення дротів, ніші, в яких кріпилися лампи. Він шукав камери. Якщо за освітленими цс реходами ведеться спостереження, він заспокоїться, повернеться ни матрац, проковтне дві пігулки знеболювального, котрі після вечері приніс Мел Барр, і засне. Якщо ж камер немає... і якщо він не помп лився, припустивши, що охоронці пильнують лише за верхньою Т( І м сою... то він...

(...ці хлопці... що вибехкали оце все... вони мали власну писем ніспгь)

...він спуститься в найнижчі галереї і подивиться, просто глянс, пні там таке.

Після двох хвилин прискіпливого огляду хлопець переконався, пні камер нема (хіба що вони завбільшки з зернину, як у фільмах про Борна). Він ступив у коридор, просунувся вздовж стіни і тільки тоді став на костур. На секунду повернувся назад, сів навпочіпки біля купи ре-чей, наосліп відшукав фотоапарат Сатомі, начепив його на шию і від-ступив назад у галерею. Чуття підказувало, що «ІМікоп» йому знадо-биться.

Серце несамовито калатало, гупаючи об ребра неначе псих об сті-ни кімнати для біснуватих. Сьома як міг швидко зашкутильгав у кі-нець коридору, протилежний від того, що вів на поверхню. Завер-нувши за ріг, притулився до стіни і затримав подих. Груди вібрували під футболкою — серце влаштувало справжній землетрус. До всьо¬го сильно розболілась нога (Сьома навмисно не ковтав увечері пігу¬лок, не бажаючи, щоб знеболювальне загальмовувало свідомість, коли він буде внизу).

«Нормальок... Заспокоїтись... Треба заспокоїтись... Ніхто мене не помітить, вони всі сплять». Але заспокоїтись не виходило.

(забороняється... це наказ... за його порушення ви будете жорстоко покарані)

Віддалившись від «нори», хлопець завагався. На дідька він це ро-бить? Він удруге в житті в цих переходах і запросто може заблукати. Крім того, Джейсон...

(...хочеш, щоб тобі поламали другу ногу, шмаркачу?)

, ...якщо Х’юз-Коулман дізнається, йому каюк. Злостиве скривлене обличчя з тонкими губами і розтріпаним, посрібленим сивиною волос-сям постало перед очима, скупчившись із окремих точок, немов зо-браження на екрані комп’ютера. Невже воно того варте? Що такого може бути в тих письменах, щоб так...

(... будете ЖОРСТОКО покарані...)

, ...ризикувати?

А проте, щось невблаганно тягло, кликало хлопця вниз. Поклик бук настільки сильним, що відчувався фізично, немов сила тяжіння. Подекуди думки про це лякали Сьому більше, ніж обличчя Джейсона, 1140 не сходило з перед очей, і вартові-перуанці, яким раптом могло за-поїн іти зазирнути в глибини Паїтіті, однак опиратись таємничому по-мну хлопець не міг, навіть якби хотів. Ми ж не в змозі опиратись і и и немного тяжіння, правда?

Сьома зробив потужний видих, женучи геть образ Джейсона. В очах і іи ршу темніло, та врешті-решт затримка дихання допомогла: серце Міч і не заспокоїлось, але перейшло зі скаженого галопу на розміре- Іііін плюр. Притримуючи рукою фотокамеру, хлопець поквапився вниз Ми коридору.

Відлуння кроків не було. Чорні камені у незнаний спосіб поглина¬ли всі звуки.

Мешканці Паїтіті називали ці ходи підземними, а надра Паїтіті —| підземеллям, хоча, говорячи строго, галереї були над землею, у товщі Твердині. Водночас, зважаючи на пітьму, що царювала в надрах спо-руди, а також на задушливу печерну важкість, що сковувала груди, щойно ти сходив з верхньої тераси в глиб Паїтіті, прикметник «під-земні» якнайкраще пасував тим ходам.

Росіянин швидко проминув житловий блок (порожні «нори» сусі¬дили з акуратними апартаментами, схожими на готельні номери) і два рівні ходів зі складськими приміщеннями (чимало стояли незайняти¬ми, проте більшість були закриті розсувними дверима з прозорого пластику і магнітним картковим замком). По дорозі хлопець зазирнув у п’ять таких кімнат; у чотирьох із них один на одному розташувались ящики з чорними скельними уламками (на кожному висів шматок кар¬тону з цифрами і написами, схожий на етикетку на брендових джин¬сах), і тільки одна кімната була заставлена гірничодобувним облад¬нанням — переважно понівеченим.

Усі переходи освітлювались стаціонарними лампами.

Досягаючи розвилок, Семен завжди обирав відгалуження з най- крутішим спуском. Він вважав, що завдяки цьому досягне глибинних рівнів найшвидше. Коли спусків не було, або усі були пологими, він ставав спиною до проходу, яким збирався спускатися і фотографував «розв’язку» так, щоб хід, яким треба буде повертатись, був точно по центру знімка. Він сподівався, що по дорозі назад матиме достатньо часу, щоб звірятися з фотографіями.

Невдовзі Сьома опинився у залі з «тривимірною» підлогою і застиг у нерішучості. В холі було темно, і він зауважив щонайменше десять ходів, які відгалужувались по периметру. Вибрав перший справа і про-довжив спуск.

Сліди доглянутості щезли. Долівка стала нерівною, то тут, то там валялись обривки дротів, розбите скло, поламані інструменти (кай¬ла, заступи, лопати), подовжувачі, трифазні розетки, що оплави¬лись від надмірного виділення тепла. Траплялись кімнати, правда, зовсім крихітні, наче келії монахів-самітників, і порожні. Галерея звужувалась, петляла, цілком збиваючи відчуття напрямку, і не¬ухильно сповзала вглиб Твердині. Тонкі лампи тягнулись по всій її довжині.

Діставшися чергової розвилки, Сьома вирішив піти праворуч і на¬далі повертати лише направо (стіни стали цілковито безформними,

і фотографування йому більше не допоможе). Він не знав, куди це при-веде, але тільки так міг не заблукати в лабіринті.

Після третього чи четвертого розгалуження хлопець (як і слід бу¬ло очікувати) вперся в глухий кут.

«Зараза!.. І що тепер, розумнику?»

Коридор обривався глухою, ледь вдавленою стіною, так, наче гі-гантський кам’яний черв’як (...якщо він гризе камінь, його треба називати кам ‘яним, хіба ні?), що прогриз його, доповз до цього міс-ця і здох. Лампи доходили практично до кінця галереї (принаймні світ-ла вистачало, щоб бачити глухий кут, не наближаючися).

Сьома розвернувся і пошкутильгав назаддо попередньої розвилки.

І Іостоявши трохи, він завернув у наступне відгалуження справа, за-глушаючи панічні заклики здорового глузду. «Не роби, не роби, не ро¬би цього! Це небезпечно, так можна заблукати». Ні — так в\н май- же напевне заблукає. Але ноги самі несли хлопця вперед.

• Предыдущая
• 73/151
• Следующая