Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 90

• Предыдущая
• 90/151
• Следующая

шоі частин гцд час цього поділу описується ірраціональним виразом —і до-рівнює 1,61803399… (це відношення називається «золотим числом»).

Уперше зо-лотий перетин згадується в «Началах» Евкліда (300 р. до н. е.). Лука Пачолі, сучасник і друг Леонардо да Вінчі, називав це співвідношення «божественною про¬порцією».

На основі золотого перетину створено чимало архітектурних і культур¬них пам’яток, зокрема піраміда Хеопса в Єгипті.

-О, — тільки й видушив він і з надією глипнув на Джейсона.

-Ти пам’ятаєш, як воно визначається?

Хлопець кивнув (він сам здивувався, але потрібний ірраціональний вираз виринув при першому натиску на пам’ять):

-Корінь з п’яти плюс один, і все поділене на два.

-Ну... — Х’юз-Коулман нетерпляче постукав долонею по столу — Рахуй давай.

Росіянин повернувся до калькулятора і обчислив значення —

1,1)1803399. Від серця остаточно відлягло.

-Таки вона, — прошепотів Джейсон. — А ти, я бачу, розумник, ге.

Сьома покосився на чоловіка і вперше зауважив на його лиці щось

схоже на повагу. Хлопець швидко перевів чотири записи, що лиши-лися, у десяткові дроби, але жоден із них не виявився числом, яке він імігби ідентифікувати:

—Лише золоте число, решта — порожняк.

Джейсон вперся гепою об стіл і задумався, склавши руки на грудях.

-Я не здивований, — промовив він. — Решта чисел теж щось зна-чать, і це важливі числа, просто ми їх «не бачимо». — Чоловік пово¬див долонею перед очима, як часом роблять перед обличчям сліпця, пе-реконуючись, що він незрячий, а тоді знову склав руки на груДях.

—Але ж число пі, е і золоту середину ми «побачили».

—Невже не розумієш?

—Ні, — признався Сьома.

—Числа, які ти перерахував, — безрозмірні. — Цієї миті хлопець усе збагнув. — Вони однакові в усіх частинах Всесвіту, не залежать від гого, як їх виміряють. Інші константи — прискорення вільного падін-ня, гравітаційна стала, швидкість світла у вакуумі — залежать від осно¬воположних категорій, таких як одиниця часу, маса, спосіб вимірюван¬ня відстані, і ці категорії є унікальними для всякої розвинутої цивілізації. Суть, скажімо, гравітаційної сталої не міняється, але її представлення, спосіб запису, зовнішня форма, що виражає цю суть, буде цілковито різною у нас, — Джейсон показав пальцем на себе, — і у них, — ви¬простав руку до вікна, маючи на увазі цивілізацію Паїтіті. — Тепер ти розумієш?

Замість відповіді Сьома випалив запитання, що невідчепно гризло ного з того моменту, коли він побачив кімнату із золотом:

—Чому це так важливо? У вас же стільки золота! Чому ви скніє¬те в Мадре-де-Діос?

Х’юз-Коулман провів тильною стороною долоні по неголеному під-боріддю.

—Хтось робить гроші, хтось робить історію. Рауль Амундсен, Персі Фосетт, Роберт Скотт — ці люди помирали за ідею. Для них не існувало нічого іншого в житті, окрім бажання перемогти, крім неиерг борної жаги зробити щось, чого ще ніхто не робив до цього. КолумО сконав у злиднях, зате його ім’я ввійшло в історію. Кука вбили тупи*] лобі дикуни, але пам’ять про нього живе досі. Поглянь на біографію великих людей,. Семе. Серед них ти не знайдеш жодного, чиїм весни глинаючим прагненням було збагачення. Всі, хто шукав гроші, зр« І штою здобували багатство і поринали в небуття. Ті, що не зраджунд ли своєї віри, живуть і будуть жити вічно.

«Понесло.,.» — повівши бровами, подумав Сьома, проте рота ці розкрив. Джейсон продовжив:

—Тільки не думай, що я — пришелепуватий фанатик, який зби рається киснути в цій Богом забутій дірі до самої смерті. Я — нор мальний чоловік, як і всі, хочу будинок на Лонг-Айленді, «мерседес*! у гаражі і двійко-трійко вродливих панянок щовечора у ліжко. Колін і, я покину це мракобісся і повернусь у Штати, одначе перед цим... -<¦ Сивочолий затих, погляд затуманився.

—Перед цим що? — підштовхнув його Семен.

—Треба завершити. Треба все тут завершити. Не всі загадки Паїтіті розгадані.

—: А ви можете їх розгадати?

Джейсон роздратовано вигнув брови, але переборов гнів, розумі¬ючи, що питання має сенс: він тут уже два десятки років, і може про¬сидіти ще двадцять, не посунувшись уперед ні на міліметр. Знизавши плечима, він проказав:

—Я завжди можу повернутись на батьківщину як простий уче-ний і ввійду в історію, розповівши світові про Паїтіті. Сюди мигцем прискаче американський спецназ і перестріляє всіх цих обдовбаннх перуанських мартишок, потім прийдуть будівельники, вирубають кілька гектарів лісу і збудують аеропорт. За кілька років місцина стане Меккою Південної Америки, другим Мачу-Пікчу. Точніше, Мачу-Пікчу стане другим після Паїтіті. Але... це не те, чого я праг¬ну. Тут, на Паїтіті, відбувається багато дивних речей, як із каменя¬ми, так і... з людьми. Я хочу показати світові, чого я тут навчився. Я вже можу чимало, проте більшість із того, що дала мені Тверди¬ня, стає неможливим, варто віддалитись від споруди на кілометр чи два. Не знаю, чому так. Та попри це хочу більшого, хочу наблизи¬тись упритул до таємниці, хочу... — Сивочолий закусив губу, несфо- кусовано туплячись у стіну кімнати.

-І що тоді, коли ваша таємниця буде розгадана?

Наступні слова Сьома прокручував у голові сотні разів, одначе ні

у вигляді Джейсона, ні у виразі-його обличчя, ні в тому, як він їх про¬калив, не було навіть натяку на насмішку чи іронію.

—Мабуть, тоді я володітиму світом.

«Прибацаний», — подумав Семен, слідкуючи, щоб скепсис не про- ішкнув на обличчя. Він не вникав у суть сказаного, вважаючи слова чоловіка повною маячнею.

—Числа важливі. — Джейсон повернувся з небес на землю. — Ми цілковито відрізняємося від тих, хто населяв Паїтіті, і числа — єдине, що може нас поєднати. Наша цивілізація пішла шляхом роз-питку знарядь праці. Ми пристосовуємо світ під себе, змінюючи і руйнуючи його. Це неприродно. Ми викривляємо, вульгаризуємо суть речей. Задовго до нас, задовго до інків тут жила інша цивілі-зація. Цивілізація, що розвивалась іншим шляхом: ці люди прони-кали у сутність речей, вивчали природу такою, якою вона є, не змі-нюючи і не ламаючи її, а потім пристосовували знання і вміння до свого побуту. Не навпаки. Розумієш, Семе?.. І їхні знання викарбу- иакі ось тут, — чоловік тупнув ногою, — в надрах Твердині.

Сьома змовчав.

—Скажу відверто, ти молодець. Ти менше ніж тиждень на Паїтіті і спромігся на ривок, на який мені не вистачило двадцяти років. Шко¬да, — в голосі сивочолого забринів щирий жаль, — що все даремно. Ти зробив грандіозне відкриття, тепер ми знаємо не лише про вісімко- ву систему, а й про запис дробових чисел, можемо «витягти» всі числа, проте це не наближає до розгадки таємниці. — Х’юз-Коулман зі¬тхнув. — Уся проблема в базових категоріях. Що таке секунда? 30400 частка земної доби. Але було б помилкою припускати, що одна секунда-з-Паїтіті дорівнює секунді в нашій цивілізації. Хто скаже, скільки «годин» було в їхнійлобі? Вісім? Шістнадцять? Тридцять дві? А скільки «хвилин» у годині чи «секунд» у хвилині? А раптом у них бу¬ли субсекунди — мікроскопічні інтервали, на які ділилася секунда?.. Та ж ситуація з вимірюванням довжин. Що таке метр? Це просто пла- тиново-іридієвий пруток у Міжнародному бюро мір і ваг1 (на сьогодні, по суті, музеї), еталон, із яким порівнюємо решту розмірів. Але у того, хто створив Всесвіт, довжина не обов’язково вимірювалась у метрах,

1 Еталон метра, виготовлений зі сплаву 90 % платини і 10 % іридію у вигляді про¬фільної рейки з поперечним перерізом у формі літери X, зберігається у французь¬кому Міжнародному бюро мір і ваг, що у місті Севр неподалік Парижа. Там же зберігається еталон маси (кілограм) і багато інших еталонів.

правда, Семе? Цивілізація Паїтіті порівнювала довжину з іншими еталонами, через це при тій самій суті, при тій самій величині, числа вихо-

дять різними. Аналогічно з масою. Кілограм? Це циліндр із уже згаданого платино-іридієвого сплаву з діаметром і висотою, що дорівнюють

39,17 мм. Це абстракція! І в цьому вся заковика. Ми по-різному міряли й обчисляли цей світ. Відтак, у нас із ними цілковито різний набір

• Предыдущая
• 90/151
• Следующая