Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 91

• Предыдущая
• 91/151
• Следующая

фундаментальних фізичних констант. Якби існувала константа, безроз-мірна і в той же час глобальна, яка дала б змогу зачепитись за...

—Знаю таку, — випалив Сьома.

—Що? — Джейсон не очікував, що його перервуть. Очі забігали, він наче не тямив, де перебуває.

—Постійна тонкої структури ‘.

—Що це, в біса, таке? — Джейсон бридливо скривився. Його страшенно роздратував той факт, що перед ним сидить шмаркач —

незмірно молодший шмаркач, — який знає щось, чого не знає він сам.

—У вас є довідник із фізики? Хоч якийсь.

Джейсон відірвався від столу, зник у сусідній кімнаті і через хвилину приніс Семену дві книженції: страшенно потріпану «Handbook of

physical constants»2 (під редакцією Сідні П. Кларка) з незрозумілою яскраво-червоною діаграмою на матовій твердій обкладинці, і другу —

у кращому стані, але також далеко не нову — Thomas J. Ahrens «Global Earth Physics: A Handbook of Physical Constants»3 із костру-

бато намальованим темно-коричневим глобусом. Погортавши перші сторінки, росіянин дізнався, що книга Сідні П. Кларка видана у 1966 році,

a «Global Earth Physics» Томаса Дж. Аренса — у 1995-му. Хлопець

зупинився на останній, новішій. Відшукав потрібний розділ, швидко

перегорнув кілька сторінок і ткнув у розкриту книгу.

—Ось.

Палець впирався у статтю підзаголовком «Fine-structure constant».

е2е2ч

а=—-=—— = 7,29735 • 10~3

4пе0їгс 2 e0hc

Нижче йшло пояснення кожної величини, що входить у формулу: е — елементарний електричний заряд, 1,602 10— 19 Кл; h — h/2л —

1. Постійна тонкої структури — фундаментальна фізична константа, що характеризує силу електромагнітної взаємодії, безрозмірна величина, що є комбінацією інших переважно розмірних фундаментальних констант. Введена у 1916 році фізи-ком Арнольдом Зоммерфельдом.

2. «Довідник фізичних констант»>:<(англ.).

3. Томас Дж. Аренс «Глобальна земна фізика: довідник фізичних констант» (англ.),

приведена стала Планка, 1,054 • 10_і4 Дж-с; с — швидкість світла у вакуумі, 299792458 м/с; є„ — електрична константа, 8,854 110“І2Ф/м.

—Вона точно безрозмірна?

Хлопець провів нігтем під значенням 7,29735- 10—3:

—А ви не бачите?

Джейсон телющився в книгу і... нічого не робив. Вдруге за день Се¬мен загнав його в малознайомий і незвичний емоційний стан, цього разу — в розгубленість.

—І що тепер? — невиразно пробуркотав він.

Постійна тонкої структури а є однією з найбільш загадкових кон¬стант. її ввів у фізику Зоммерфельд у 1916-му при створені теорії тон – кої структури енергії атома. Спочатку а була визначена як відношен¬ня швидкості електрона на нижчій борівській орбіті до швидкості світла. З розвитком квантової теорії стало зрозуміло, що таке спро¬щене бачення не розкриває суті постійної тонкої структури. Донині походження цієї константи, як і її фізичний зміст, не розкрите.

Сьома переписав значення а в блокнот, прибравши експонентську частину.

—Я «пережену» цю константу у вісімковий вигляді запишу циф¬рами з Паїтіті, після чого ви накажете всім, хто працює під землею, шукати схожий набір символів на стінах, на виробах із золота тощо.

—Ти думаєш, вони були аж настільки розвинутими, що знали цю константу?

—Я можу лише сподіватись.

—Гаразд. А далі?

Росіянин подивився на Джейсона.

—Поняття не маю. Але хіба це не те, чого ви прагнули? Постійна тон¬кої структури дає можливість зачепитись, відштовхуючись від неї, мож¬на спробувати витягнути значення елементарного заряду — таке, яким ноно було в розмінностях Паїтіті, — і далі одну за одною видобувати ві¬домі нам фізичні константи, а за ними... — Сьома зробив паузу, обдуму¬ючи, що збирається сказати, — ...а за ними також ті, що нам невідомі.

Помучившись хвилину, хлопець видав на гора «вісімкову версію» постійної тонкої структури:

І лише відсторонившись і зиркнувши на запису блокноті звіддалік, він усвідомив, що всі його потуги можуть завершитись фіаско.

—А-а-а-а-ай... — Хлопець видав звук одним горлом, не розтуля¬ючи щелеп.

—Що не так? — занепокоївся Х’юз-Коулман (він більше ні’ силкувався встигнути за лавиною думок росіянина, просто спосте¬рігав).

—Цей дріб, він... — Сьома не знав, як пояснити. — Скажімо, те ж

• 99 223 35е}

ті можна подати у вигляді -у», -ур, -щ-або вже відомим співвідношен¬ням -, щоразу поліпшуючи точність. Якщо дробова частина чис¬ла неперіодична, то кількість наближених «дворядкових» дробів буде як завгодно великою. Це, своєю чергою, означає: якщо науковці Паїтіті не користувались однорядковим способом запису дробових чи¬сел, постійну тонкої структури ми шукатимемо до кінця часів.

Джейсон заплутався.

—Я... не... я не розумію. — Здавалося, ще трохи, і він почервоніє,

—Нам не відомо, чи знала цивілізація Паїтіті однорядковий спо¬сіб запису дробів, чи записувала дробові числа лише дискретно, типу «ціла частина — чисельник — знаменник», — терпляче розтлума¬чив Семен. — На жаль, у нас лише однорядкова версія постійної тон¬кої структури, другої ми просто не знаємо, і якщо вчені уми Паїтіті за¬писали цю константу тим самим способом, що й ті та е на стінах Білої кімнати, тобто через чисельник і знаменник, то ми будемо дивитись на неї впритул і... ніколи про це не дізнаємось, бо не уявляємо, якими є ці частини.

—І що тепер? — удруге за останні п’ять хвилин поцікавився си¬вочолий.

—Треба підшукати іншу константу. Велику. Тобто з великою ці¬лою частиною. Таку, де були б сотні або ще краще — тисячі.

—І в той же час безрозмірну, — скептично докинув Джейсон. 1

Сьома ствердно покивав: «Ясне діло».

—Маєш щось на прикметі?

Цього разу росіянин замотав головою заперечно.

—На цей час нічого. Треба думати. — Він згріб довідники зі сто¬лу і лиш після того спитав дозволу: — Я візьму їх собі, о’кей?

—Бери. І думай. Часу маєш вдосталь. А мені пора повертатисі у підземелля.

Чоловік попрямував до виходу, показуючи, що розмову заверше но.

Сьома на хвильку затримався, витягнув з підставки для ручок тов стий чорний маркер «Сегйгореп» і дещо вивів на чистій сторінці. Ви рвавши листок, він наздогнав Джейсона.

—Візьміть ось це.

—Що це?

—Накажіть робітникам видивлятись цей фрагмент. Це 00357 — шматок «вісімкової» версії постійної тонкої структури. Такої, яка є, іншої не маємо... Можливо, нам пощастить.

Потримавши листок у руках, Х’юз-Коулман заштовхав його в за¬дню кишеню джинсів.

—Гаразд. — «А чому ні? Втрачати нема чого...» Все ж краще, ніж топтатись на місці.

Вже надворі, зачинивши двері, покинувши Семена на порозі коте¬джу і відійшовши на десяток кроків, Джейсон раптово обернувся:

—Семене...

—Га?

—Ти не втомлюєшся все знати?

Сьома посміхнувся:

—Ні, сер.

—Бережи свою голову, хлопче. Вона тобі знадобиться...

X

17 серпня 2012 року, 16:04 [UTС—5] Паїтіті

Як він і думав, Левко чекав, встромивши руки в кишені шортів.

Українець стояв біля початку похилого спуску в надра Твердині, Сьома, неспішно переставляючи костур, наближався по стежці, що йшла вздовж фронтальних граней пірамід; обоє з останніх сил вдава¬ли, що зустріч вийде цілковито випадковою, паралельно вигадуючи відмовки, щоб уникнути розмови.

—Ну, привіт, — підійшовши й спинившись, обізвався Семен.

Левко обмежився кивком: вони сьогодні не раз бачились.

—Можеш узяти нетбук, якщо треба, —тільки щоб не мовчати, вимовив росіянин. — Він мені більше не потрібен.

—Дякую. — «Як і мені». — Ти як? — Українець спробував за¬зирнути Сьомі у вічі, але в нього нічого не вийшло: росіянин вправно вивернувся, перевівши погляд на гіпс.

—Та нормальок, майже не болить. тге Росіянин вдав, що не розу¬міє, про що насправді спитав товариш.

—Що за книжки?

—ДОВІДНИКИ З фізики.

А.

Вони ще ніколи так не розмовляли. Вони ніколи не стояли пору*ш почуваючись мов два електрони, що з шаленою силою намагаються \ відштовхнутися один від одного.

• Предыдущая
• 91/151
• Следующая